Коли я обрала тему про діяльність українських шрифтарів 20 століття та взагалі таке поняття як український шрифт чи українська абетка, навіть не помітила, що дата публікації припадає на Міжнародний день рідної мови.

Це чудовий збіг і, сподіваюсь, розповідь про справжнє обличчя українських літер стане для вас цікавою подорожжю у минуле з надією на яскраве майбутнє. Всі ви знаєте, що українська мова гарна та мелодійна, недарма її називають солов’їною. Та будь-яка мова — це не лише набір фонем. Ще є графеми, тобто найменші графічні одиниці, літери. Адже ми не тільки спілкуємось усно, а й обмінюємося інформацією в текстовому вигляді. І така буденна річ як шрифт, яким це ми робимо, суттєво впливає на сприйняття написаного.

Наведу приклад. Ось дві сторінки, оформлені геніальним українським графіком початку 20 століття, Георгієм Нарбутом. 

Детальніше про його діяльність я розповім завтра, а зараз прошу звернути увагу, що текст на них візуально сприймається українським. Цьому сприяє дизайн літер, а на сторінці праворуч ще й тематичний малюнок. Та насправді українською надрукована лише сторінка ліворуч, праворуч російськомовний зразок.

Отже, ми маємо певний сталий (хоча наразі це доволі гучна заява) графічний образ української абетки. Він формувався протягом всього часу існування нашої письменності, а протягом російської експансії та радянського терору кардинально змінився, не залишивши свої унікальних, автентичних рис. І перед сучасними шрифтарями наразі постала задача відновити українську ідентичність в такий, на перший погляд, неочевидний спосіб.

Роздивімось, як сталося, що виразний український правопис та наша абетка, яка має в собі грецьке коріння, перетворились на ось такий «паркан» (так називають шрифтарі сучасну кирилицю). Характерне домінування вертикальних рисок та брак трикутних форм, притаманних грецьким графемам, - це все здобутки Петра І.

Кирилиця в сучасному її вигляді була запроваджена російським царем у 1710 році, аби наблизити імперію до цивілізованої Європи. В Україні тоді  існувала слов’янська абетка, яка свого часу поширилася на Москву. Але Петро І залишив її  в церковній літературі, а для державних справ наказав створити «гражданский шрифт». Таке модернове креслення літер не є притаманним українській абетці. Український скоропис часів Запорізької січі дихав свободою, в ньому відчувалися сила та рух.  Друковані українські видання 16 століття також захоплюють багатством декоративних елементів.

А новий шрифт по суті не був кирилицею, і тим паче він дуже далекий від слов’янської абетки. Тоді зникли літери, які вже не були актуальними, як ѡ («от», омега), Ѱ («псі»), Ѯ («ксі»), ѕ («зело»), ѵ («іжиця»), остаточно вилучили Ѫ («юс великий») та Ѧ («юс малий»). Утворилася така собі напівлатиниця у доволі бідному, одноманітному графічному написанні. Так перервалася традиція письма, що століттями до того розвивалася з часів Київської Русі і була заснована на грецькій абетці.

Протягом наступних років, все, що відрізнялось у написанні від «гражданского шрифта» ставало «наречием» і усіляко заборонялось. Можливо звідси ростуть корені міфу, що українська — то викривлена російська.

У ХХ ст. українські графіки нарешті зайнялися переосмисленням грецької традиції та її впливу на національний шрифт. Ключовими шрифтарями тоді були Георгій Нарбут, Роберт Лісовський, Ніл Хасевич, Василь Кричевський, Павло Ковжун, Ісаак Хотінок, Анатолій Пономаренко, Віталій Мітченко. Рідна мова в новому бранні українських шрифтів  розквітала не тільки в книгах та періодичних виданнях, вона прикрашала театральні афіши, таблички та вивіски на вулицях міста.

Графіка Лісовського — сила, брутальність та сміливість. Войовничий характер подібного стилю дозволив Лісовському переосмислити скоропис гетьманських часів.

Ніл Хасевич шукав баланс між художністю та читабельністю. Його літери з м’якою українською вдачею, але не відвертають від змісту тексту та не наражають його на звинувачення у надмірному націоналізмі. Хоча людину, що працює з УПА, вигляд шрифту навряд виправдовує в очах радянської влади.

Видатний графік та архітектор Василь Кричевський відомий тим, що оформив Історію України-Русі Михайла Грушевського, розробив український герб та створив перший дизайн гривень. У своїх шрифтах він звертається до уставних літер і скоропису XIV століття, а пізніше літери Кричевського заговорили мовою авангарду.

Каліграфія, антикви, сецесія та гротеск перетворювати кириличний «паркан» на щось об’ємне і цікаве. Проте вже в 30-ті графічна свобода захлинається під ковпаком радянщини. Талановиту, активну, але політично небезпечну українську інтелігенцію переслідують. Арешти та розстріли змушують багатьох графіків шукати кращої долі в еміграції. А москва тим часом опікується розробкою єдиного стандарту шрифтів для всіх «братських республік».  З майже 1500 чинних на той час шрифтів до Загальносоюзного стандарту 1337 "Шрифти гартові" увійшла 31 гарнітура. Обладнання друкарень для всіх інших шрифтів було перетоплене.

Цим варварством обурювались навіть у росії: «…не створивши нових шрифтів, трест «Поліграф» вилучив зі своїх каталогів більшу частину наявних шрифтів, і результатом цього має з'явитися надзвичайна одноманітність зовнішності наших видань». Наступне відродження української шрифтової справи відбудеться маже через сторіччя. І протистояти засиллю радянщини українським шрифтам, мабуть, складніше, ніж  петровому «гражданскому шрифту». 

Наталія Орінго