Попереду останній місяць осені, найбільш причаєний і мовчазний. Після своїх теплих та яскравих попередників листопад видається похмурим замком, в якому ще недавно влаштовували гучні бенкетування, а зараз про минулі веселощі нагадують лише зів’ялі квіти та розкидане конфетті з опалого листя.

Насправді ж без цієї меланхолійної тиші ми навряд чи сповна насолодились би теплою лагідністю ранньої осені та її полум’яними барвами. І саме у стриманих замальовках листопада можна знайти натхнення і наснагу для руху далі.

Якщо ви так само закохані у прощальну симфонію осені та шукаєте можливості довше насолодитись цим побаченням, ми поділимось однією з них.

Мабуть, ніщо так не зберігає мінливу атмосферу цих днів як зворушливі миті, закарбовані у камені. Восени полички літотеки Орінго перетворюються на рясне джерело естетичної насолоди. Погляд ніби сам лине до опуклих верхівок кабошонів, пальці слідують по стежках візерунка і не бояться заблукати в його вигадливих лабіринтах. Що вони приховують? Можливо в сплутаних стеблинках змійовика ворушиться прутка ящірка чи причаївся гриб...

В пурпурових хвилях чароїту відбивається чорничне небо, перекреслене павутинням оголених гілок. Родоніт надсилає чуттєві листи з пелюстками троянд, запевняючи, що справжні почуття витримають будь-які випробування. Марокканському агату наснилась весна і він від цієї приємної несподіванки похапцем вкрився ластовинням з бруньок і квітів. Тигрове око не може визначитись, який колір йому пасує ліпше — коричневий чи бурштиновий, і, не маючи більше часу на вагання, вбирається в обидва. Так само як дерева, вкриті золотом.

Смугастий кремній огортає теплом кашемірового шалика, укриваючи від мороку осіннього туману. Прозорі краплі кубічного цирконію ніби квіти, що завчасно прокинулись від непередбачувано теплої погоди й тепер дивують всіх своєю сміливістю.

Так, рухаючись від одної полички до іншої, поступово відчуваєш як наповнюються теплом камінчики в руках. Частинки пазла складаються у мальовничі картини і чекають, які срібні оправи ви оберете для них.