Коли в мене на столі зустрілися прикраси у рідних кольорах з улюбленою шкатулкою, миттєво у повітрі виникла осіння музика і я побачила майбутнє відео. 

"...Осінь - це ніби розмова близьких людей. 
Перша. 
Або остання. 
Осінь - це наче вигук про те, що тішить. 
Довге переплітання світла, переплітання тиші,
переміщення сонця в небесній поверхні..."

(Сергій Жадан)

Орінговські прикраси завжди самі вміли поєднуватися між собою за кольорами, формою та змістом, але та гостра спізвучність напівпрозорих камінців здивували навіть мене. Почала візволяти прикраси з прозорих пакетиків і складати їх в свою особливу шкатулку, щоб подихали. Милувалася гармонійнистю і передчувала, як зараз розповім вам напрочуд приємну новину: маю перші жовті халцедони і блакитні сапфірини за останні вісім місяців!

Але дерев'яна шкатулка, яка дивом вціліла під серпневим скляним обвалом (хоча й шрами на ній з'явилися), раптом обернулася на пристрій для подорожей у часі та зробила цю новину неймовірним циклічним спогадом.

Усе нове, але таке тепле і знайоме. Тиха радість впізнавання дороги, якою повертаєшься додому, до рідного саду. Там вже шарудить жовте листя під ногами, але ще тримаються на гілочках найпізніші і найміцніші темні яблучка. Спокійна блакить синього неба, осінь лише м'яко натякає на завершення циклу і на майбутню тиху, поступову зміну рясного золота сніжною сивиною. 

Знайомі камені, що тисячами проходили перед очима за довгі роки, перетворилися на цікавезне явище, нібито норовливі птахи чомусь передумали летіти в теплі краї, десь на середині шляху зупинилися у повітрі, та й повернулися самотужки будувати шпаківні. 

Чи може то бджоли, які всупереч усім законам життя заспокоїли свого пасічника, утеплили вулики і почали робити з меду цукерки для засмучених людей?... 

Тримаймося, друзі! 

З любов'ю, Олена Маслова