Серед усіх систем знаків руни - одні з самих таємничих й давніх. Вони ж оповиті неймовірною кількістю чуток і домислів. Але що ми насправді знаємо про руни? В Орінго не пройшли повз цих знаків, тож з'ясуємо, про що розповідають нам "Нордичні" прикраси!

Ви будете здивовані, але інформації про рунічне письмо багато, навіть надто багато. Звідки і беруться різні дивні “справжні” неоязичницькі історії про руни та обряди. Спробуємо розібратися у валі відомостей різного ступеня достовірності, відокремити міфи від правди і якось упорядкувати наявні знання. Отже...

Чому руни так називаються? Слово "руна" - родич давньоскандинавського run, що означає "таємниця". Від самого початку руни були саме таємним, чаклунським письмом, і використовували їх переважно для створення амулетів чи заговорювання речей. 

А чи можна рунами не чаклувати, а просто писати? Можна! Тільки для цього потрібно використовувати інший їхній різновид. Для чаклунства у Скандинавії використовували так званий "старший футарк" - алфавіт із 24 рун. Кожна руна мала власне містичне значення, і просто писати ними щось на побутові теми було... небезпечно. Для звичайних, немагічних написів старший футарк практично не використовувався. Замість нього застосовували "молодший футарк", спрощену версію старшого всього з 16 рун. Ними підписували речі, їх висікали на межових стовпах, ними писали записки і навіть робили написи на стінах! У Софійському соборі в Стамбулі досі збереглися написи, мабуть, зроблені нудьгуючими дружинниками з варязького загону: "Хальфдан був тут" і "Арінбард вирізав ці руни". Як бачите, молодший футарк прекрасно справлявся з усіма обов'язками звичайного письма.

Звідки взагалі взялися руни? Складне питання... Згідно з найпопулярнішою гіпотезою, стародавні германці "запозичили" алфавіт у етрусків, змінили його під свою мову, а потім письмовий стиль, що вийшов, "ланцюжком" дійшов до Скандинавії. Але це не єдина версія. Як прабатьків германських рун називають і латиницю, і грецький алфавіт, і фінікійське письмо. Деякі дослідники не виключають і того, що германці винайшли руни самі. Як би там не було, це питання поки що відкрите.

Коли скандинави перестали користуватися рунами? А вони не переставали! Прийнято вважати, що з приходом християнства руни поступово пішли в небуття і змінилися латиницею, але це не зовсім так. У багатьох скандинавських селах місцеві жителі продовжували користуватися рунічним письмом: підписувати речі, робити амулети і навіть записувати молитви! У Норвегії вчені виявили надгробок із цілком християнським написом "Боже, прийми мене в свою духовну радість", зробленим рунами. Причому напис належить до епохи після Реформації (приблизно XVI-XVII ст.) - тобто, на перехідний період між язичництвом і християнством його вже не списати. А у шведській провінції Даларна місцеві жителі користувалися рунами до початку XX ст.; найпізніший напис датується 1910 роком!  Тож є сенс говорити не стільки про зникнення рун, скільки про їхній "відхід у підпілля". Сучасні вчені та неоязичники просто вивели на світ давню традицію.

Чи бувають якісь ще руни, крім скандинавських? Бувають, і ще й як. "Рунами" для простоти сучасні лінгвісти називають писемності, зовні схожі на скандинавський футарк. І їх існує, як мінімум, ще два види.

Давньотюркські (або орхоно-єнісейські) руни використовували в Ранньому Середньовіччі народи Великого степу, тюрки і монголи. Невідомо, чи застосовувалися ці руни для магії, але написи ними робили дуже охоче: на зброї, на прикрасах, на статуях. Тюркськими рунами навіть писали книги. Найвідоміша - Ірк Бітіг, "Книга ворожінь", написана в середньовічному китайському монастирі, що містить таємничі віршовані замальовки-передбачення. Наприклад, такі: "Вісник на жовтому коні та посланник на темно-коричневому коні несуть добрі вісті; знай, що це дуже добре". Або: "Я - леопард, що позіхає в очеретах, сильний і хоробрий; знай, що це добре". Не зовсім зрозуміло, що все це означає, і для чого книгу взагалі використовували (ймовірно, це сонник). 

Угорські руни не так давно вважалися вигадкою. Але все більше археологічних знахідок переконує нас у тому, що в Угорщині з давніх часів, упродовж усього Середньовіччя, а подекуди і до XIX століття користувалися справжнісінькими рунами. На скандинавські вони схожі дуже слабо, куди більше вони нагадують давньотюркські. Імовірно, від них вони і походять. Угорські руни цікаві тим, що їх знаходять у несподіваних місцях: на мечах, пастуших палицях, навіть на полях рукописної Біблії або на стелі в церкві XVII століття. Напис на стелі, до речі - частина церковного розпису і перекладається як "Бог єдиний. (Писав) диякон Георгій Муснаї". Ось таке ось переосмислення язичницької традиції!

Чи використовувалися вони для чаклунства, достеменно невідомо. Втім, за деякими непрямими ознаками можна припустити, що так. Уже згадані пастуші посохи мають цікаву історію. У 1802 році рада угорського міста Кішкунхалаш постановила обмежити кількість овець, що мешкали в міських околицях. Пастухам це, ясна річ, не сподобалося, і вони пішли до міської влади обурюватися. Як аргумент вони продемонстрували посохи, поцятковані рунічними заклинаннями, і пригрозили місту пожежею, якщо обмеження негайно не знімуть. Кажуть, магія рун подіяла  Посохи, до речі, донині зберігаються в музеї Кішкунхалаша.

Мабуть, суворі наукові пояснення не змусять руни втратити привабливість і силу. Недарма сучасні язичники та езотерики активно ними користуються - у цих знаках легко пробудити магію. Утім, не варто боятися, що наукові знання зроблять руни менш "чаклунськими". Зрештою, наука і магія - дві сторони однієї медалі...

Ось такі вони, руни, що прикрашають "Нордичні" підвіс та каблучку - тепер можете вдивитися в них з новими знаннями 

А що символізують руни для вас?

Женя Орінго