В Україні здавна було кому займатися передбаченнями - а також лікувати хвороби, наводити морок, спілкуватися з духами, заговорювати кулі... і навіть робити чарівні прототипи тривожних сирен. Давайте познайомимося з українськими чарівниками - мольфарами та характерниками!

Мольфари та характерники - це одночасно чарівники, чаклуни, лікарі та трохи шамани, які мандрують в інші світи. Однак один на одного вони зовсім не схожі, і магічна спеціалізація в них різна. Хоча і мольфари, і характерники віддавна оточені неймовірною кількістю міфів, чуток і повір'їв, тому відокремити правду від вигадки часом вельми непросто, а все-таки давайте спробуємо.

На фото: кольє "Хворост"

Мольфари - це збірна назва для знахарів і чаклунів усіляких типів, що живуть у Карпатах і Закарпатті. Так, мольфари бувають дуже різними! Один від одного їх відрізняє, скажімо так, спеціалізація: наприклад, примівники займаються лікуванням людей і худоби, гадєри - зціленням від зміїних укусів, градобурники - розгоном хмар і встановленням хорошої погоди, віщуни - передбаченням майбутнього. Були ще й сточники - "вузькоспеціалізовані" мольфари, які володіли якимось ремеслом настільки добре, що майстерність у них змикалася з магією і переставала від неї відрізнятися. Наприклад, до сточників відносили музикантів і ковалів - а це, як відомо, і так-то заняття незвичайні...

А були ще й босорки, або босоркані - злі чаклуни й чаклунки, які викликали бурі, насилали мор на людей і худобу, псували врожай, а найулюбленішим їхнім заняттям була крадіжка молока в корів. Босоркані вважалися злими (не дивно) і часто сварилися, а то й билися з добрими мольфарами. 

Усіх мольфарів об'єднувало те, що вони могли контактувати з "тим" боком світу, невидимим для звичайних людей. Ця здатність могла бути вродженою або набутою (хоча до тих, хто навчався мольфарства за гроші, жителі Карпат ставилися з недовірою). Носій чаклунського дару був людиною вкрай шанованою - чого тільки варті традиційні назви карпатських чаклунів: "ті, які щось знають", "непрости" і навіть "земні боги"!

На фото: підвіс "Жіноча сила"

Однак за всієї поваги й пошани мольфарство завжди було самотньою справою. Не дивно - духи люблять тишу. Багато мольфарів жили усамітнено, часто навіть без сім'ї та сусідів - утім, ті, кому потрібна була допомога з "іншого" світу, прекрасно знали, де і кого потрібно шукати.

"Останнім карпатським мольфаром" вважається Михайло Нечай, дивовижна людина, травник, цілитель, а "в миру" - музикант і керівник фольклорного ансамблю. Нечай народився в селі Верхній Ясенів (нині це Івано-Франківська область) 1930 року, і, за власними словами, вже у 8 років відчув у собі дар цілителя. Відтоді він усе життя навчався й удосконалював свої таланти, а у "великому світі" став відомим після того, як 1989 року його офіційно (!) попросили забезпечити гарну погоду на фестивалі "Червона рута" в Чернівцях. З цим завданням Михайло Михайлович чудово впорався. Так про нього дізналися за межами рідного села і стали звертатися по допомогу. Михайло Михайлович займався не тільки лікуванням і травництвом, а й передбаченнями - так, наприклад, він передбачив Революцію Гідності 2014 року. А крім мольфарських занять він також збирав фольклор, керував ансамблем "Струни Черемоша" і навіть консультував Сергія Параджанова під час зйомок фільму "Тіні забутих предків". На жаль, Михайло Михайлович загинув 2011 року - на нього напав психічно нездоровий відвідувач, який вважав, що в особі мольфара має "покарати зло"... Однак мольфарську традицію вбити неможливо - і вона й досі живе в Карпатських горах.

На фото: каблучка "Казка про Землю"

Якщо мольфари - це насамперед знахарі та шамани, то характерники - справжні бойові маги. Козаки-характерники жили на Запорозькій Січі і відповідали за все, на що тільки здатна магія: вони і лікували, і зміцнювали сили воїнів перед боєм, і заговорювали кулі - щоб летіли точно в ціль, не промахуючись, і насилали на вороже військо дощ, щоб у зброї супротивника промок порох і вона стала непридатною, і ходили на розвідку у звірячій подобі... і навіть розмовляли з іноземними посланцями. Так-так, абсолютно серйозно - перекладачів на Січі теж вважали характерниками! Здатність до вивчення мов вважалася проявом магічного таланту!

Відомостей про характерників збереглося, на жаль, не дуже багато - навіть при великій кількості легенд, забобонів і чуток. Навіть походження назви "характерник" вельми туманне і до кінця не з'ясоване: найдостовірніші версії зводять його до слова character, яке спочатку означало "щось подряпане, вирізьблене", потім - "знак" або "письмена", і тільки ближче до сучасності набуло значення "особистісна особливість" (теж своєрідний знак). Так ось, нас цікавить друге значення - "знак". За однією версією, характерників вважали пособниками диявола, який залишав на їхньому тілі спеціальну мітку, той самий "характер" (у запорізькому фольклорі є історії про те, як чаклунів знаходили саме за такими мітками). За іншою - вони отримували свою магічну силу завдяки особливим амулетам із чарівними письменами, які теж називалися "характерами". У будь-якому разі, зв'язок характерника і знака, писання, слова - безсумнівний.

На фото: каблучка "Нарада"

Найвідомішою і часто згадуваною здатністю характерників було заговорювання куль. Про це пишуть і українські, і польські хроністи: з кулями у запорізьких магів стосунки були особливі. Так, розповідають, що самим характерникам жодні снаряди були байдужими, кулі вони змітали з тіла, збирали і жбурляли назад у ворогів, а розпечені ядра ловили голими руками. Характерники вміли заговорювати кулі, щоб ті били точно і без промаху. Однак є історія і про те, як Івану Золотаренку, соратникові Богдана Хмельницького і чаклуну за сумісництвом, прийшла біда якраз через кулю - якщо вірити літописам, його застрелили особливою кулею зі срібною серцевиною, на якій було вигравірувано якісь "латинські літери". Якщо знадобилися такі хитрощі, отже, боялися Івана Никифоровича чимало... Навряд чи це правда, звісно, але сама історія показова, погодьтеся.

А ще кажуть, що характерники винайшли прототип сирени - спеціальні амулети, що сповіщають про наближення ворога, звані "криками". Для виготовлення "криків" чарівники брали тростинки, занурювали в гарячий віск, а потім... кричали на них! Крик відбивався у воску, а потім такі ось амулети розкидали по полю. Коли вороже військо наближалося, коні й люди наступали на ці тростинки, і ті починали кричати - а запорожці, почувши це, розуміли, що ворог близько.

На фото: "Міць України"

Багатьох знаменитих запорізьких отаманів і гетьманів вважали характерниками. Найвідоміший і найславетніший - Іван Сірко, якого обожнювали запорожці і до смерті боялися турки. Турки, до речі, теж вважали Сірка чаклуном і інакше як "шайтаном" не звали. Ще один знаменитий характерник - молдовський господар і союзник запорожців Іоан Воде Лютий, який, за легендою, був такий сильний, що міг нести в руках величезну гармату! До речі, за походженням Іоан Воде був наполовину молдаванином, наполовину вірменином, що аж ніяк не завадило йому опанувати характерницькі мистецтва. (Що зайвий раз показує, що українець - це насамперед стан душі ).

Характерників легко знайти в сучасній культурі: їм присвячено чимало фентезі-романів (наприклад, трилогія "Літопис Сірого Ордену"), в одному з додатків до знаменитої гри Rome: Total War є військо запорожців, у якому характерники - одні з найсильніших юнітів, а видавництво UAComix не так давно випустило комікс "Характерник" про пригоди козака-чаклуна у світі кіберпанку (так! А ще головний герой роз'їжджає світом на гігантському равлику... одним словом, це варто почитати).

Ось такі вони, українськи маги, які вміли передбачувати майбутнє - і не тільки!

Ольга Орінго