В квартирі моїх батьків завжди були кімнатні рослини. Святково спалахували гронами квітів орхідеї, вражали кольорами фіалки та червонів різдвяник, сперечалися, хто більш цілющий, каланхое та алое, безконтрольно випускали нових дитинчат опунція та хлорофітум, освоювали нові території та планували захвати Марсу кактуси з довгими голками й сукуленти.

Усе це зелене товариство повільно розповзалося з підвіконня на шафки, спеціальні підставки для квітів, комп’ютерні столи, а фікус з часом так розрісся, що у його вазоні на підлозі полюбляв затишно дрімати котик. Часу, до речі, квіточки займали чимало: матуся увесь час щось підрізала, поливала, пересаджувала… я буркотіла, допомагаючи, і ми почувалися абсолютно щасливими. Хоча без землі та сухого листя підвіконня, звісно б, виглядало куди краще!..

..На стерильний білий колір того підвіконня з хрест-нахрест заклеєними скотчем вікнами ми ще досхочу встигли надивитися у 2022 році. Поїхати з рідної квартири довелося майже одразу, а в орендованій квітла хіба що наша тривожність. Минули залишки лютого, кудись подівся березень…

А в квітні мама принесла з під’їзду якісь три сумних листика у невеличкому вазоні. Посміхнулася: «Вони ж зав’януть, а тут поливати зручніше». Потім з’ясувалося, що рослинок у під’їзді було значно більше, ніж два; знайомі, від’їжджаючи за кордон,  попросили наглянути за їхніми орхідеями, у квітковому разом з ґрунтом запропонували щось тропічно-химерне за гарною знижкою. А кактуси (я переконана) просто прийшли самі! І от якось непомітно стерильна орендована квартира розквітла, зазеленіла, набула домашнього затишку. У її вікнах все так само відображається тривожний Харків, зелені джунглі раз за разом тріпочуть листями від занадто гучних «бахів» – але та тривога заплутується десь поміж стеблів й не пролізає в хату.

Отож, побачивши ескіз підвісу «Квіткова феєчка» від Анастасії Вікторівни (vesele.moloko), і прочитавши супровідну історію, я закохалася в нього одразу ж, від усього серця й невідворотно. Пам’ятаєте цей діалог між пані Анастасією та феєю, що працює у квітковому магазині? Раджу перечитати супровідне есе повністю – воно дуже зворушливе. Але все ж нагадаю: мова йшла про бажання авторки у зв’язку з воєнними переїздами мінімізувати кількість покупок, особливо «нераціональних» із розряду книжок, домашнього декору, рослин. Втім, як це буває, бібліотека завелася сама собою, а у невеличкому квітковому магазині біля дому подарували хавортію, кактус і дещо ще цінніше: підтримку.

«Ви знаєте, я одразу по очам бачу людей, яких позбавили домівки. А коли вони починають говорити про квіти, які в них «були вдома», це остаточно підтверджує мої припущення. Одна жіночка якось просто з остєрвєнєнієм нагрібала в мене рослини, а потім розповіла, що від її будинку в Маріуполі не лишилось навіть камінчика. Інший чоловік з Херсонщини ОТТАКИМИ очима дивився на хлорофітум, який колись в нього ріс… там, в іншому житті. То я взяла наламала йому дєток та подарувала - і яке то щастя було в людини… Бо що б не відбувалось, а все одно ми тягнемось до краси і бажаємо наповнювати нею наші життя…»

Є подаровані квіти, милий горщик та любов до рослин – квітковій феї не вистачає лише чарівної лієчки! Але з цим Орінго якраз може допомогти. Отож срібна мрія про «маленьку об'ємну срібну лієчку, яка могла б порадувати всіх любителів навколоботанічних наук» була обрана журі до втілення. Більш того: вона не стала опиратися й з’явилася на світ першою з цьогорічних мрійливих прикрас. Усе правильно: щоб на срібному ґрунті з’явилися нові паростки, треба його гарно полити!

Лієчка вийшла справжньою крихіткою. Вагою менше чотирьох грамів та заввишки півтора сантиметри. І при цьому в ній ховається купа цікавих реалістичних деталей. Можна роздивитися отвори у носику, звідки повинна текти вода, надійне округле дно, кріплення для ручки лієчки – усе як годиться, адже садівництво не терпить недбалості.

Підвіс так й запрошує до ювелірної гри: як і мріяла авторка ескізу, прикрасу можна підвісити не тільки на ланцюжок, а й на браслет чи навіть сережку з будь-яке з двох функційних вушок. Гарний вибір для тих, хто полюбляє копатися у землі: руки вільні й сріблу нічого не загрожує.

Більш того: наша лієчка така чарівна, що в ній вже проросла рослинка! Ті самі три листочки тягнуться вгору. До сонця чи до феї, яка ними опікується? Якщо пригадати посіпаку Пікета, улюбленця Ньюта Скамандера з всесвіту Фантастичних звірів, то можна припустити, що ця рослинка згодом й з горщику вилізе, й поради власниці дати почне, й з нашою «Мандрагорою» потоваришує… А ще ж ці листочки з дбайливо промальованими на них жилками так гарно виглядають у комбінованому покритті – наче поціловані сонцем!

Розглядаючи «Квіткову феєчку», ми тішилися думкою про те, що усі мрійні рослинки в Орінго тепер надійно захищені від засухи. Буде плестися й зеленіти плющ, не зів’януть тендітні маки й іриси, нап’ються досхочу ранкові квіти, не зжовкне каштановий листочок. Сподіваємося, срібної магії вистачить навіть на реальні квіти у нашому чарівному будиночку – адже в будівлі Орінго теж є свої джунглі…

Ростіть, наші рідні. Хавортія з Донецьку, хлорофітум з Херсонщини, фікус з Харківщини; невчасні квіти на орендованих квартирах, напівзів’ялі саджанці, до яких нікому немає діла, – ростіть і буяйте нам на радість. Добрі руки українських квіткових феєчок потурбуються про вас, і на місці руїни повстане сад.

Ольга Орінго