Не знаю навіть яким. Він просто має бути, щоб відмітити початок на аж ніяк не прямій траєкторії. Трохи про думки та плани, трохи спостережень — і допис обов'язково складеться. А потім порівняю з настроєм цього допису підсумки року, коли й він добіжить кінця.

Хочеться збирати слова, не кваплячись. За вікном буденність вкриває рідкісний дарунок новорічних днів — сліпучо-білий сніг.

Цей первісний сніг схожий на електролізне срібло у порошку, і повірите ви чи ні, але для мене це дуже дорогоцінна асоціація, особливо якщо подивитися на січневі ціни на срібло. Ой, що це коїться з ринком дорогоцінних металів? Пояснити ніхто нормально не може, а такого космічного зростання на моїй пам’яті ще не було. Рядочки слідів птахів та котиків на білому снігу немов чорні літери, що здалеку виглядають логічними й послідовними текстами, та варто почати в них вдивлятися, як стає зрозуміло — саме такі тексти ми колись робили на каблучках з днями тижнів, однакові й свої для кожного. 

Перший допис у 2026 році має бути не про підсумки року минулого, бо треба ще багато даних проаналізувати й багато ланцюжків поєднати, щоб можна було з впевненістю робити висновки. Головне, що минулого року круги Орінго втрималися, продовжили рух і навіть вважаю, що це невеличка перемога сяйва срібла над хаосом війни. 

Хочеться розповісти про людей, з якими познайомилася минулого року, а також про тих, кого ніби й знала давно, але побачила насправді тільки тепер. Тільки це теж історії не для першого допису, а для повноцінного циклу статей та інтерв’ю — хочеться розповідати багато і довго, щоб залишити в мережі добру пам’ять. 

І точно я не хочу починати наш календар з футуристичних фантазій,  щоб потім не червоніти за власну недалекоглядність. Прогнози взагалі справа така невдячна, що краще й не починати, особливо, якщо живеш в Україні під час повномасштабної війни — усе бачиться доволі вузько й під особливим кутом. 

Проте небажання зазирати до майбутнього не означає відсутність планів. Планів в мене сьогодні значно більше, аніж було рік тому, бо усі події та знайомства призвели до створення нових ланцюжків. 

У 2026 році хочу вийти за межі, які сама собі колись намалювала і зробити дивну колекцію у співтворчості з важливою для мене людиною. 

Хочу з командою опанувати соцмережі до такого рівня, щоб вони мене тішили, а не лякали. 

Хочу навчитися не мовчати про Орінго та місію популяризаторів української ювелірної мови. 

Також маю велику потребу зафіксувати важливими подіями 21 червня, як День українського ювелірного мистецтва, навіть якщо й цього року він не набуде офіційного голосу.
Хочу новий сучасний сайт для швидких продажів наявних прикрас і з виходом вже не за межі, а за кордон. 

Ну й моя книжка, яка стукає вже не перший рік у серце, але весь час підступно змінюється, переписується і ніяк не хоче завершуватися… Можливо, я її теж зможу вмовити перейти кордон матеріального світу?

Але в планах є й постійні програми. Нікуди не зникнуть мрійні тижні, бо не можна зупиняти такий надважливий творчий потік, як би не було це складно (про долю Срібної мрії побалакаємо у січні, як тільки буде готова остання каблучка з минулорічного конкурсу). 

Будуть різнопланові активності  на сайті «для своїх», тому що Орінговці цього безумовно варті. 
Будуть і особливі камені, бо деякі співпраці починають грати новими барвами… 

Так, планів дійсно зібралося стільки, що в мене є часу до понеділка для вирішення задачі, де ж узяти поворотник часу, як був у Герміони. Хоча зазвичай все потрібне складається, а непотрібне відлітає. 

Ось про це і є перший допис нового року, який вочевидь буде для мене одночасно роком фіксації та роком трансформації. Фіксується пам’ять про події та цінність життя, трансформується накопичений досвід в енергію для змін. Я відчуваю наближення нової хвилі можливостей і сподіваюсь, що це не особиста хвиля, а спільна. 

Далі буде, друзі. Не забувайте, будь ласка, відвідувати чарівні кола Орінго. 

О.М.