Написання листів Санта-Клаусу, Йоулупуккі, Пер Ноелю та іншим родичам нашого Святого Миколая – сьогодні одна з непорушних традицій новорічних та різдвяних свят. Діти раді поділитися з чарівником своїми мріями, а батьки з полегшенням готуються до свята, не гублячись у здогадах: «Що ж подарувати?»

Традиція, без перебільшення, корисна та потрібна, до того ж і з цікавою історією. Я розповім про джерела західної традиції, які найімовірніше і мали продовження в Європі, а потім і в нас.

Отже, перші згадки про те, що з Санта-Клаусом можна спілкуватися через листування, датуються 19 століттям. Ось тільки спілкуванням це важко назвати. «Писав листи» лише добрий чарівник, тобто листування було в односторонньому порядку. Усередині листів найчастіше були поради виховного характеру, якими, мабуть, хотіли направити поведінку бешкетників у потрібне русло. Думаю, не варто згадувати, що почерк Санти був дуже схожий на батьківський. Не знаю, з якими почуттями чекали на свята тодішні американські малюки, але, думаю, та частина, в якій розкривалися листи з півночі, проходила без зайвого пієтету. Хоча чого ще можна було чекати від загадкового старого, якого зображували то з батогом у руці біля малюка, що плаче, то з березовим прутиком, залишеним у різдвяному носочку в якості подарунка.

Так було доти, доки в 1871 році в грудневому номері Harper's Weekly не опублікували ілюстрацію Томаса Наста, яка стала пророчою.

На малюнку зображено Санту, що сидить за своїм столом і сортує отриману пошту у два акуратні стоси: «Листи від батьків неслухняних дітей» та «Листи від батьків добрих дітей». Ілюстрацію кілька разів передруковували, перетворивши зображення північного старця мало не на канонічне. У результаті вже через рік поштові відділення були завалені дитячими листами Санті.

Але, на жаль, більшість з цих листів опинялися у відділі недоставленої кореспонденції, де вони знищувалися разом з іншою поштою, надісланою на недоступні адреси. У той час як газети заохочували листування з Сантою, влаштовували конкурси серед дітей на найзворушливіші та найкрасивіші листи та друкували деякі з них на своїх сторінках. Саме преса висвітлила тупикову ситуацію у правилах поштових відділень, що не дозволяли співробітникам пошти перенаправляти листи благодійним організаціям та небайдужим активістам. «Поштове відділення не вірить у Санта-Клауса. Офіційно роздача різдвяних частувань для дітей — це міф», — писала «Таймс» 1906 року. «Різдвяний сезон не має чарівності для прагматичних співробітників «бюро мертвих листів». Для них це лише додаткова праця та занепокоєння».

Ситуація змінилася в 1913 році, коли генеральний поштмейстер зробив постійний виняток із правил, дозволивши затвердженим особам та організаціям відповідати на пошту Санти. І лише за 76 років Санта отримав свій власний поштовий індекс.Не обійшлося у цій добрій історії й без шахраїв. Так, у 1913 році, на старті масового листопису, один митний брокер на ім'я Джон Глюк заснував Асоціацію Санта-Клауса, що була покликана координувати десятки тисяч листів із меценатами з Нью-Йорка. Організація мала чудову репутацію і сотні захоплених шанувальників у медіа та серед громадськості. Тому дедалі більші запити Глюка на фінансування подарунків для дітей рік у рік зустрічали лише мовчазну згоду. Крім витрат на подарунки, Джон витрачав пожертвування на утримання величезного офісу Санта-Клауса в центрі Манхеттена. Лише через п'ятнадцять років після заснування Асоціації з'ясувалося, що більшість грошей зникли безвісти, а точніше осіли в кишенях Глюка.

У результаті департамент поштової служби суворо обмежив кількість організацій, які мають право працювати з дитячими листами до Санта-Клауса. На щастя, ця історія ніяк не позначилася ні на кількості листів, ні на їхньому змісті.

Діти все також поспішали повідомити улюбленого чарівника, що дуже чекають на його візит. А перелічені у листах подарунки були не лише з-поміж іграшок та солодощів, а й виявлялися калькою соціальних настроїв суспільства. Малята від щирого серця бажали нематеріальних благ і близьким, і зовсім незнайомим людям, вкотре підтверджуючи, що цей світ врятує лише любов.

Вірю, що листи українських дітей цього року обов'язково дійдуть до адресата та тисячі дитячих бажань про мир в Україні здійсняться! 

Наталія Орінго