Говорячи про українську історію та старовину, зазвичай заведено згадувати античні торгові міста, середньовічні фортеці, стародавні храми... Водночас майже не згадують схід нашої країни - можливо, тому, що нічого перерахованого там ніколи не було. Натомість там були скіфські кургани, хозарські фортеці, грецькі колонії і навіть ціле угорське королівство. І настав час, нарешті, про це згадати.

На карті сходу України спальні райони та промислові селища густо пересипані курганами, городищами, пагорбами з кам'яними бабами і навіть стоянками кам'яного віку. Археологам та історикам брак відкриттів вже точно не загрожує. За сотні років хто тільки тут не побував: скіфи, авари, хозари, угорці, половці, татари, литовці... Щоб все дослідити і вивчити як годиться, сотні ж років і знадобляться. Але ми з вами не археологи, із нас попит дещо менший. Тож давайте влаштуємо невеличку історично-географічну подорож найвидатнішими місцями!

На фото: каблучка "Кімерія"

Першою точкою нашого маршруту стане Сидорівське городище біля села Сидорів на березі річки Сіверський Донець. Це місце майже півтори тисячі років тому було фортецею хозар. Хозари - народ із дуже «детективною» історією: начебто інформації про них чимало, але зібрати з неї цілісну картину практично нереально. Хозари ,були кочівниками-тюрками, які раптово вирішили осісти і жити в містах і замках, і безстрашними воїнами, що наводили страх на саму Візантію. Але найдивовижніше - вони були іудеями: у хозарських містах стояли синагоги і школи, хозарські кагани запрошували до двору іудейських учених, а хозарські монети прикрашала зірка Давида. Як так вийшло, при тому, що етнічно хазари були тюрками - загадка.

Сидорівське городище багато століть тому було невеликим укріпленим містом, у якому, крім іншого, велася жвава торгівля: археологи знайшли на городищі безліч монет, зокрема арабських і візантійських. Але найбільше «багатство» городища - навіть не монети, а осколки кераміки. Схоже, її купували і продавали найохочіше: глечики, горщики, миски, амфори, причому найбільшою популярністю користувалася кераміка з Криму. 

Фото: Луценко Оксана, Велике Сидорівське городище, сучасний вигляд

Друга точка - не зовсім точка, а простір у верхів'ях річок Оскіл і Сіверський Донець. Простір не дуже великий, проте свого часу його вистачило на ціле королівство! Королівство називалося Леведія, було васалом Хозарського каганату, а жили в ньому... угорці. У ті часи вони якраз рухалися на захід через східну частину Європи в пошуках місця, де можна було б, нарешті, осісти. А дорогою вони то тут, то там засновували невеликі королівства - тренувалися, мабуть.

Одним із таких королівств була Леведія. Вона проіснувала всього близько століття, після чого угорці вкотре знялися з місця і рушили далі на захід. Від них на Донеччині залишилися рідкісні поховання, легенди про вершників із луками, що билися разом із хозарами... і села з дивними назвами Велика Лепетиха і Мала Лепетиха.

Такий вигляд мала подорож угорців через Європу очима угорського художника Арпада Фесті

Ну а третє місце може здатися дуже дивним і взагалі неіснуючим. Хіба може бути реальною країна з назвою «Тмутороканське князівство»? Може, звісно. Колись це були володіння Київської Русі, що простягалися до берегів Азовського моря і, до речі, захоплювали частину сучасної Кубані.

Тмутороканське князівство було дуже строкатим: хто там тільки не жив - від хозар до греків, від кочовиків торків до горян алан... Усі вони мешкали на березі річки Кальміус, яка, на думку деяких учених, приблизно тоді й дістала свою назву, що означала «Бронзова річка». Можливо, нею возили бронзу, щоб нею торгувати, а може, на її берегах добували олово, необхідне для виплавки бронзи? На жаль, дізнатися точно у мешканців Тмуторокані вже неможливо...

Фото: Залишки грецької Гермонасси, на місці якої і виникла Тмуторокань

Якби історія була матеріальною і мала вагу та щільність, то на східних землях України її можна було б не просто різати ножем, а гранувати як камінь. Навіть приблизно охопити її всю в статті неможливо, не варто навіть мріяти. Але показати здалеку, надихнути - можна. 

Женя Орінго