Ілюструвати книжки – непросте завдання: художник має і зобразити авторське бачення, і влучно передати атмосферу, і до того ж бажано врахувати читацькі побажання та уявлення. Складно це все, особливо коли працювати доводиться з дитячою літературою, де читачі особливо вибагливі. Набагато легше, коли автор ще й сам художник, і може проілюструвати свої твори сам. Між іншим, авторів-ілюстраторів не так і мало 

Розпочати огляд митців пропоную з автора, якого проілюструвати всім дуже хочеться, але мало в кого виходить, – Дж. Р. Р. Толкіна. Зобразити світлий Валінор чи затишний Шир так, щоб глядач повірив у них з першого погляду, – справжній виклик для художника (а з огляду на вибагливих і прискіпливих толкіністів – то й удвічі). Проте є ілюстрації, які не викличуть критики навіть у найв'їдливішого знавця – ілюстрації самого Толкіна. 

Як відомо, Професор вкрай відповідально ставився до своїх творінь і власноруч малював чи не найважливіші ілюстрації для будь-якого фентезі – карти. Це зараз автори-початківці фентезі спочатку малюють карту (за допомогою ШІ), а потім пишуть за нею роман. Толкін же ретельно продумував усі географічні тонкощі, а потім зображував їх на папері – виходило не гірше, ніж ельфійська магія. Його карти у характерному візуальному стилі можна побачити, наприклад, у трилогії Джексона «Володар перснів». А декому пощастило мати видання «Володаря...» з додатками, до якого включені, зокрема, і карти, а також найзнаменитіший малюнок Професора – браму Морії. 

Так виглядав Гобітон

Вже захотіли відправитися у подорож з цією картою?..

«Скажи «друг» і заходь»

Ну як не згадати мабуть улюбленого письменника Орінго, що прославивився між іншим й ілюстраціями свого ж роману – Антуана де Сент-Екзюпері. Утім, не зовсім так: малюнки Екзюпері – не стільки ілюстрації, скільки частина оповіді про Маленького Принца, частина тексту, по суті. Хіба можна зрозуміти жах перед удавом, який проковтнув слона, якщо не побачити цього удава на власні очі? А заодно переконатися в недалекості дорослих, які навіть не подумали злякатися. А коли Маленький Принц просить автора намалювати баранчика, баранчик одразу ж з'являється на папері – автор виконує обіцянку не тільки перед Принцом, а й перед читачами.

Ця незвична ситуація породила ще незвичнішу: ілюстрування книжки, у якої вже є ілюстрації! Багато художників зображують Маленького Принца, баранчика, Лиса і Троянду так, як бачать самі – і їхні зображення гармонійно співіснують із малюнками Екзюпері. Але усі ми знаємо, як насправді виглядали ті самі хлопчик, Троянда і навіть змія 

Ілюстрації до своєї нової книжки власноруч створив і Сергій Жадан. Нещодавно вийшли його «Арабески», збірка невеличких оповідань, напівдокументальних, напівхудожніх, і за рахунок цього – подвійно реалістичних. Ілюстрації до них зроблені в нарочито недбалій манері, немов швидкі замальовки в блокноті. Утім, вони вельми точно відповідають і самим оповіданням, прозаїчним замальовкам із натури. Вибір візуального стилю – грубого, олівцевого, чорно-білого – визначений уже самим жанром: як ще ілюструвати документальні, по суті, оповідання? 

Назва «Арабески» – своєрідний оммаж «Арабескам» Миколи Хвильового, візерунчастій новелі, що оспівує місто, і не потрібно навіть перепитувати, яке саме. Однак якщо «Арабески» Хвильового своїй назві цілковито відповідають – вигадливі, вишукані, метафоричні, то «Арабески» Жадана з власною назвою різко контрастують. Це лаконічні, на перший погляд прості оповідання без жодних слідів декоративності. Такі й ілюстрації до них, без жодного натяку на традиційну химерність арабесок. На жаль, якими ще можуть бути арабески сьогоднішнього Харкова?

Моєю улюбленою книжкою свого часу були Мумі-тролі Туве Янссон – і це знов-таки та ситуація, коли авторка намалювала створених власною уявою персонажів.

А кого з письменників-художників любите ви?

Ольга Орінго