По зеленій траві скачуть пухнасті зайці, тут і там на галявині заховалися яскраві крашанки… Почекайте, скажете ви. Але ж до Великодня ще майже місяць? Авжеж. 

Знайомтеся — Остара, воно ж весняне рівнодення. Яке за сучасним григорианським календарем припадає на 20 — 21 березня. Саме в цей час день зрівнюється з ніччю, а сонце гріє вже зовсім по-весняному. І не важливо, будуть у вашій оселі та біля неї різнобарвні крокуси, смарагдовий плющ чи яскраво-червоний дрок — свято гарантоване! 

Зауважу, що, хоча весняне рівнодення (Ostara, або Alban Eilir чи Spring Equinox) часто згадується в сучасних реконструкціях кельтської традиції, в історичних джерелах прямих згадок про це свято відносно мало. Можливо це пов'язано з тим, що більшу увагу кельти приділяли традиційним святам, що формували Колесо Року —  Самайн (1 листопада), Імболк (1 лютого), Белтайн (1 травня) і Лугнасад (1 серпня). Весняне рівнодення не має такого чіткого відображення в оригінальних кельтських текстах, як ці чотири свята.

Колесо Року

Вважається, що назва свята походить від імені давньогерманської богині Еостри. Принаймні, саме так стверджував англійський історик та бенедиктинський чернець Беда Преподобний.  У трактаті "De temporum ratione" (725 р. н.е.), де він згадує, що місяць, еквівалентний квітню, англосакси називали "Eosturmonath" на честь богині Еостри.

Еостра (Остара) в уявленні германського художника початку ХХ століття Йоганнеса Гердса

У давній ірландській поезії весна постає як живий голос, що пробуджує всю природу. В одному з найдавніших віршів, що дійшли до нас із IX століття, невідомий поет проголошує:

"Scél lem dúib: dordaid dam,
snigid gaim, ro-fáith sam...
Gáeth ard úar, ísel grían,
gair a rith, ruirthech rían..."

"Маю вам новину: олень реве,
Зима відступає, літо наближається...
Вітер високий холодний, сонце низьке,
Короткий його біг, сильна хода..."

Ці рядки пульсують життям, передаючи всі ознаки сезонного переходу: крик оленя, перші промені весняного сонця, зміну вітрів. У них ми відчуваємо трепет землі, що прокидається від зимового сну.

У величному середньовічному епосі "Acallam na Senórach" ("Розмова старійшин"), коли Ойсін та Кайлте подорожують Ірландією зі святим Патриком, вони часто зупиняються, щоб відзначити священні місця, пов'язані з весняним пробудженням. Розповідаючи про пагорб Аллен, Кайлте згадує, як Фінн Мак Кумал любив це місце навесні, коли перші квіти проступали крізь землю і птахи поверталися з далеких країв.

Ця традиція знайшла своє продовження в народній пісні "Thugamar Féin an Samhradh Linn" ("Ми самі принесли літо з собою"), яка традиційно виконувалася на Белтайн, але в багатьох регіонах починала звучати вже з весняного рівнодення, знаменуючи перемогу сонця:

"Thugamar féin an samhradh linn,
'S tá an samhradh ag teacht,
Tá an choill ag borradh's an lá ag síneadh,
'S tá an samhradh ag teacht."

Ця пісня є ніби магічним закликанням літа, підтвердженням віри кельтів у те, що через пісню і святкування вони активно сприяють оновленню природи.

У кельтському весняному символізмі особливе місце належить зайцю — істоті, наділеній магічними властивостями та глибоким зв'язком із родючістю. Середньовічні кельтські бестіарії описували зайця як істоту між світами — тварину місяця, що живе під покровом ночі, але є символом життєвої сили.

Заєць у “Бестіарії Христа” Луі Шарбонно-Лассе

У давніх ірландських легендах заєць часто асоціювався з богинею Еоштре (хоча її культ більше поширений у германських народів) і вважався священною твариною. Його здатність швидко розмножуватися зробила його природним символом родючості, а нічний спосіб життя пов'язував із місячними циклами, які в кельтській традиції асоціювалися з жіночим началом.

Один із фрагментів середньовічного ірландського тексту описує зайця як істоту, "що змінює колір із зимового на літній, як земля змінює свій вигляд від снігу до зелені". Це робило його живим символом весняного перетворення.

Сучасна інтерпретація цього образу чудово вловлена в  "Maidhm A Do" гурту Colm Mac Con Iomaire. Ця музична композиція передає відчуття тремтіння весняного зайця, що прокидається з зимової сплячки, символізуючи повернення життєвої сили в природу.

Весняне рівнодення в кельтській традиції також неможливо уявити без обрядового хліба. Як пише етнограф Кевін Данагер у своїй праці "The Year in Ireland":

"Господиня дому підіймалася ще до світанку, щоб замісити тісто для особливого хліба. Вірили, що хліб, випечений у день рівнодення, мав цілющі властивості й міг зберігатись протягом року, не пліснявіючи."

Традиційний ірландський "barmbrack" — фруктовий хліб із родзинками, часто готували з додаванням меду, символу сонячного світла. В деяких регіонах Ірландії та Шотландії в такі хлібці запікали символи родючості — яйце або фігурку зайця, вирізану з тіста.

Але не Еострою єдиною! Богиня Бриґід, яка переходить від зимового аспекту до весняного під час Імболку (1 лютого), продовжує виявляти свою присутність і під час весняного рівнодення, особливо через зв'язок із цілющими джерелами та криницями. В давній Ірландії джерела, що прокидалися навесні, вважалися її земними проявами.

Статуя Бриґід, 1 століття н.е.

Один із найдавніших гімнів, присвячених Бриґід, починається словами:

"Bríg co mbúaid, Bríg co nert,
Bríg co sóis, Bríg co cert..."

"Бриґід переможна, Бриґід могутня,
Бриґід мудра, Бриґід справедлива..."

Цей гімн часто співали біля священних джерел під час весняного періоду, коли вода в них вважалася особливо цілющою.

Сучасний гурт Spiral Dance передає цю традицію у своїй пісні "Brigid My Flame".

Давні кельтські традиції весняного рівнодення знаходять своє продовження в сучасній кельтській культурі. Фестивалі, що проводяться по всій Ірландії, Уельсу, Шотландії та Бретані, поєднують давні обряди з новими формами вираження.

Особливо виразно кельтська весняна традиція звучить у пісні "Éiníní" ("Пташки") Ця пісня, що оспівує повернення птахів навесні, передає тонку радість пробудження:

"Éiníní, éiníní, codalaígí, codalaígí,
Éiníní, éiníní, codalaígí, codalaígí..."

"Пташки, пташки, засинайте, засинайте,
Пташки, пташки, засинайте, засинайте..."

Хоча текст говорить про засинання, мелодія передає тремтливе очікування нового дня, що цілком відповідає духу весняного рівнодення — моменту тиші перед вибухом весняного життя.

Весняне рівнодення в кельтській традиції — це не просто астрономічна подія, а живий символ вічного оновлення, нагадування про циклічність всього сущого. У своїй книзі "Anam Cara" ("Друг душі") сучасний ірландський поет і філософ Джон О'Донохью пише:

"У кельтській традиції весна — це не просто сезон, а стан душі. Коли ми дозволяємо собі бути частиною великого кола природи, ми також знаходимо весну всередині себе — здатність починати знову, відроджувати світло в найтемніших куточках нашого існування."

Весняне рівнодення нагадує нам, що світло і темрява, життя і смерть, радість і смуток — всі ці протилежності існують у вічному танці балансу. Кельтська мудрість, збережена в поезії, музиці та ритуалах, запрошує нас повернутися до гармонії з природними циклами, знайти свій власний ритм у великому космічному танці.

Лореена Маккенітт у своїй пісні "Mystic's Dream", що часто виконується на святкуваннях весняного рівнодення, передає цю ідею вічного повернення:

"A clouded dream on an earthly night
Hangs upon the crescent moon
A voiceless song in an ageless light
Sings at the coming dawn..."

І так, Коло Року продовжує котитися. Від давніх бардів до сучасних музикантів, від середньовічних обрядів до нинішніх фестивалів — кельтська традиція святкування весняного рівнодення живе та  розвивається, нагадуючи нам про вічну тяглість природних циклів у світі, де все постійно змінюється.

Наталія Крюковська для Орінго