Коли ми говоримо про алкоголь у літературі, самі собою спливають імена всесвітньо відомих авторів, які надихалися за чаркою чаю або чогось міцнішого: хтось згадує Гемінгвея, хтось Ремарка, хтось Фолкнера. Але коли йдеться про поетів та віскі, відповідь завжди може бути тільки одна: Роберт Бернс!

Народний поет — саме так можна класифікувати творчість Роберта Бернса. День його народження (а точніше ніч — з 24 на 25 січня) є національним святом на батьківщині Бернса, у Шотландії, а також відзначається шанувальниками його творчості у всьому світі. Головна традиція цього свята — вечеря, так звана Burns supper. Вона може бути як формальною, так і неформальною. І формальні, і неформальні вечері зазвичай включають подачу на стіл гаґґісу (національної шотландської страви з нутрощів вівці, включно з печінкою, серцем та легенями, які перекручуються на фарш і варяться із сумішшю вівсянки і спецій) і шотландського віскі, а також читання віршів поета. Існує відома гумористична поема Бернса, в якій він звертається до гаґґісу. Саме цей вірш неодмінно читають на вечерях, коли гаґґіс подається на стіл, а його подача до столу іноді навіть супроводжується грою на волинці. На фінальних рядках вірша гаґґіс розрізають одним рухом ножа. Якщо церемонію виконано правильно, вона стає кульмінацією вечора.

Цитата (у перекладі В. Мисика):

Співають, випивають,

Регочуться, кричать,

Танцюють і жирують,

Аж келихи бряжчать.

Як поет завоював таку народну любов? Роберт Бернс народився 25 січня 1759 р. у халупі за дві милі від Айра, у Шотландії. Бідність, важке дитинство, вимушеність до ранньої роботи на фермі та неможливість отримати гарну освіту — всі ці обставини робили з майбутнього поета не лише орача, бідного селянина, а й людину, що глибоко надихається природою батьківщини та знає всю правду про життя простих людей. Роберт Бернс полюбив читання з підказки матері, навіть у полі ходив із книгою в кишені. Вночі в холодній комірчині Роберт Бернс думав про балади, а вдень у полі надавав їм нових форм і підбирав рими. Під впливом непривабливої обстановки, він з юності пристрастився до міцних напоїв — і ця тема знайшла жваве відображення у його творах. Прості рими, що швидко запам’ятовуються, гарний ритм, що швидко перетворює вірші на пісні — у творах Бернса було все, що миттєво підкорити серця людей.

Цитата (у перекладі В. Мисика):

Титул, скарб — для нас дурниця,

Добра слава — звук пустий.

Хочеш пить і веселиться?

Не роздумуй, тільки пий!

Майже так і трапилося: Роберт, страждаючи від злиднів, вирішив опублікувати свої вірші, щоб отримати трохи грошей і поїхати до Вест-Індії. Добре хоч віршованого матеріалу в нього було достатньо. У 1786 році вийшла його перша книжкова збірка «Поеми: в основному на шотландському діалекті», і всупереч очікуванням автора за солідним гонораром прийшов і успіх. Вірші молодого, нікому не відомого поета торкнулися серця поціновувачів жанру в Единбурзі. Перед Бернсом відчинилися двері у світ вищого світу шотландської столиці. Сучасники, що бачили Бернса в цьому гуртку, розповідають, що він поводився дуже просто і невимушено. Популярність поета приносила дедалі більше прибутку, його вірші перевидавались неодноразово, рими розходяться на цитати. У поезії Роберта Бернса було місце і сатирі, і романтиці, і дидактиці. Він писав доступною, легкою мовою про життя і побут простих людей, про природу Шотландії, про безкорисливе кохання, про веселі селянські свята. Не було орача, не було робітниці, які не віддали б свої важко зароблені гроші за том Роберта Бернса. Однак світський інтерес швидкоплинний, набрид вищий світ і Бернсові. У 1788-му поет повертається до села, де одружується з коханою дівчиною, а пізніше отримує посаду акцизного чиновника. Паралельно працює у виданні «Шотландський музичний музей», збирає тексти та мелодії з різних джерел, редагує те, що здається йому фривольним. Ця робота дозволила зберегти багато з пишної фольклорної спадщини Шотландії. Що цікаво, як більшість шотландців, які любили пиво та віскі, Бернс акциз не любив, і навіть підтвердив його окремим віршем:

Цитата із вірша (у перекладі В. Мисика):

Наваримо, друзі, пивця досхочу,

I вип'єм, і брязнем, і бризнем,

I скажем спасибі грачу-хвостачу,

Що в пекло пішов із акцизним.

Щоб не втомлювати вас повною біографією поета, яку можна знайти у вільному доступі, зауважу лише, що всенародне кохання за життя, як часто буває, не принесло йому великих грошей. По суті займатися поезією Бернс був змушений у перервах між основною роботою. Останні роки він провів у злиднях і за тиждень до смерті ледь не потрапив у боргову в'язницю. Бернс помер 21 липня 1796 року в Дамфрісі, куди виїхав уже хворим у службових справах за два тижні до смерті. Йому було лише 37 років. Біограф Бернса Джеймс Каррі висловлював припущення, що однією з причин раптової смерті Бернса стало надмірне вживання алкоголю. Однак сучасні історики припускають, що оскільки сам Джеймс Каррі був активістом суспільства тверезості, то, швидше за все, його думка не була об'єктивною. Слід краще знати шотландські звичаї та менталітет, щоб розуміти, що знайти справжнього шотландця, не закоханого у віскі, дуже і дуже складно. Тому цей солодовий нектар не раз і не два згадується у поезіях Бернса, а іноді йому присвячені окремі вірші, як от «Scotch Drink». На жаль, мені не вдалося знайти переклади найпопулярніших віршів Бернса про віскі, тож довелося трохи згадати свої віршовані експерименти і перекласти вам самостійно:

Цитата (власний переклад):

О Скотче, приятель старий,

Що в склянці стигне до пори,

Чи стрімко піною біжить,

     Прудкий, мов лезо,

По-дружньому допоможи!

      (бо я тверезий!)

І маю зазначити, що ті переклади віршів Роберта Бернса авторства Василя Мисика та Миколи Лукаша (у коханні до чиїх перекладів я вже зізнавалася, коли розповідала про «Сновійну баладу» Гарсії Лорки), які я мала щастя зустріти, куди більш точні та влучні. Маючи змогу трохи розуміти оригінал, хочеться усім розповідати більш вірне «O Whisky! soul o' plays and pranks!», аніж оте прилизано-христоматійне «О, виски благородный дух!».

Але пам’ять про найнароднішого шотландського поета живе не тільки у серцях та традиціях народу, але й там, де їй саме місце — у пляшці віскі. Єдиний купажований віскі винокурні Арран названий на честь Роберта Бернса — та офіційно схвалений Всесвітньою Федерацією Роберта Бернса. Скотчі виготовляє невелика віскікурня Isle of Arran, розташована на острові Арран. Свою роботу підприємство розпочало у 1995 році. Його заснував Гарольд Каррі: він, як великий шанувальник Бернса, трохи згодом вирішив випускати ексклюзивні віскі з ім'ям та портретом поета на етикетці. На щастя, він отримав офіційний дозвіл на використання портрета та автографа Роберта Бернса на етикетках: такого права не має більше ніхто в світі. У виробництві Каррі зробив ставку на традиційні технології виготовлення скотчу: і йому вдалося створити напій зі своїм унікальним стилем, який не осоромив світлої пам'яті народного поета. Перша партія віскі надійшла у продаж у 2004 році.

Загалом методику приготування Robert Burns можна назвати класичною для Шотландії:  це подвійна дистиляція спиртів та витримка їх у дубі щонайменше три роки. Але на віскікурні використовується унікальне перегінне обладнання, яке виготовлене спеціально для Isle of Arran. Засновник бренду каже, що віскі має легкий торф'яний присмак, що багато в чому визначає букет напою. Цей цікавий зразок порадує поціновувачів свіжими відтінками яблучної шкірки, квітів та спецій, що доповнені ароматами ванільного крему та соковитої груші. Смак теплий і злегка пряний. Мабуть, такою і має бути поезія у пляшці!

Альона Мінакова для Орінго