Черговий енергетичний колапс. Занадто голосно тупотить секундами годинник на стіні. В пронизливо порожньому без звичної електрики повітрі усе механічне та статичне набуває сили і нібито грає бравурні марші.  Гасне мерехтіння мережі, в якій давно ми співіснуємо. Замовкають новини, міліє потік інформації, оголюючи дно з уламками минулих уявлень про життя без комфорту, захисту і цілодобового доступу до усіх знань світу…

Згадалося зараз, як рік тому гуляли з онуком, він звично закидував мене питаннями про різне, що йому було цікаво, я на щось загальне відповідала, а про деякі питання казала «треба погуглити». І ось коли я не спромоглася відповісти, у якому році помер останній динозавр і якої він був породи (дійсно, як бабуся може не знати усе про своїх сучасників ), Федір обернувся і спитав: «Бабуль, а ти щось без Гугла взагалі знаєш?» 

І я замислилася глибоко і надовго... Багато років була апостолом сучасної церкви «не треба нічого завчати та зазубрювати, головне — розуміти, де знайти відповіді на свої питання». Спочатку малося на увазі, що потрібно знати у якій книжці про це можна дізнатися більше чи в кого розпитати, але з часом зрозуміла, що самий легкий спосіб шукати відповіді — почати набирати перші літери і тобі вивалиться купа підказок, навіть коли набираєш з помилкою. 

Шукати у словниках, енциклопедіях та пресі, як робила раніше, вже не мало ніякого сенсу. На електромагнітних хвилях усе потрібне і непотрібне миттєво потрапляло в мозок, і його завдання було лише відсортувати з мегатонн піксельного брухту та цифрового шуму те, що хотілося знайти спочатку. Мозок відволікався, залипав на відосіки і факти, які не мали відношення до того, що чекаєш, та при певній наполегливості і цілеспрямованості я догрібала до щасливого фіналу розгадування.

До чого це врешті-решт призвело? Навіть якщо прибрати з п’єдесталу інтернет-крамницю, головний канал продажу наших прикрас та розповсюдження ідей, чи можу я насправді існувати без мережі, де стільки корисної інформації?  Вже напевне ні... 

Я не зберігаю інструкції від ліків, не записую рецепти приготування страв та адреси друзів. В мене немає провідного телефона та аналогового телебачення. Моя пам’ять і мої плани на 90% зберігаються у хмарних сховищах. 

Без електромагнітних хвиль, що так легко й недорого наповнюють силами, знаннями, дружбою, любов’ю та навіть красою (за допомогою фільтрів) ми нібито лишилися порожніми ракушками на тих самих місцях, де нас заскочило відключення світла внаслідок чергових обстрілів. Нас полишили не тільки без ментального комфорту — зник увесь звичний побут і мінімальний тілесний комфорт, величезну країну вкинули у вир середньовічного виживання зимою без електрики. 

Мабуть, ми зараз єдина країна у сучасному світі, яка примушена відтворити жахливе  реаліті-шоу з демонстрацією усіх наших надлюдських здібностей для мільярдів спостерігачів. Тепер для великих корпорацій та адміністрацій держав є наочний приклад справжньої катастрофи надзвичайного масштабу, і я впевнена — мудрими науковцями та завзятими управлінцями будуть знаходитися рішення, як людству виживати в надскладних умовах, як превентивно зупиняти агресорів, як фільтрувати інформаційне поле за новими принципами, як захищати енергомережі та засоби зв’язку від руйнувань. 

Так, колись потім будуть аналізувати усе, що сталося, з’явиться багато серйозних досліджень і художніх книжок, уцілілий світ зміниться на краще, але якою ціною? Гірко, що для перезавантаження людства потрібні війни з такими неймовірними втратами. Гірко, що це відбувається з нами, а не в якомусь серіалі. 

Мої iWatch намагаються виглядати корисними, хоча мовчать усі месенджери і телефон, не змінюється рядок з прогнозом погоди, нема повідомлень ні з банку, ні з пошти… Але годинник вимірює пульс і пропонує зосередитися на диханні, бо навіть хвилина правильного дихання допоможе одночасно сконцентруватися, відпочити та розслабитися. Дихаю, потім згадую про призначення цього есе і повертаюся до роботи. 

На які питання шукаю відповідь найчастіше? 

Щось практичне, корисне… Може розважальне або заспокійливе. Чи розкопую щось цікаве для вікторини Kahoot для онука. Можу серфити мережою для розширення кругозору або в пошуках натхнення. 

А якщо пірнути трохи глибше? 

Я шукаю співпадіння своїх думок та відчуттів зі словами й ділами людей просвітлених, яким вдавалося жити по своїм правилам, по природнім та божим законам. Багато існувало неймовірно важливих для людей історичних постатей, науковців, письменників, митців, філософів, які своїми зусиллями підштовхували людство на новий щабель еволюційних сходів. І багатьма я щиро захоплююся, але є у серці на особливому місці один тихий чоловік, що просто йшов по життю, бачив його складність та простоту, вірив в Бога, в працю і в людину… 

Не хотіла я на високій хвилі святкового хайпу розмовляти про Григорія Савича, проте краще буду казати, аніж мовчки дивитимуся, як світ його ловить та робить з нього ляльку-хіпі. Основне, що бачилося мені у спадкові Сковороди — вміння жити просто і радіти тому, що маєш, працювати там, де користі з мене якнайбільше, признання за іншими людьми право на інакшість,  а ще необхідність свободу свою берегти та захищати.  

Ох і дивна то була людина... Віра його, не обмежена стінами церкви, була чиста й безумовна. Життя його, нібито без мети й здобутків, як вважали сучасники, насправді було насичене по самі вінця подіями, подорожами, творчістю та служінням Богу. І творчий спадок його, як казковий лабіринт — ідеш і здається «та все ж просто», а за кожним поворотом відкривається ще три, за метафорами і символами ховаються такі чудернацькі речі, що от-от мозок репне, а потім схилиш голову, а воно ж усе таке просте, що дитина зрозуміє… 

Моє справжнє знайомство с Григорієм Савичем розпочалося не з купюр чи монет (мабуть, це дуже недоречне для нього місце пам’яті), а з «Харківських байок», де зачепилося око за такі мені близькі назви «Алмаз і Смарагд». Це байка №17, як раптом захочети переглянути, і гарна вона своєю простотою. Бачила байки в різних перекладах і з різним оформленням, для мене неперевершеним лишається бачення львівського видавництва «Терра Інкогніто» з оздобленням від творчого об’єднання «Аґрафка». Там дуже делікатний переклад зі слов’яноруської  і Григорій Савич розмовляє зі сторінок найбільш природньо, аж нібито голос його чуєш. 

До речі, маю чималеньку колекцію книжок як з його творами, так і про нього самого. Якось непомітно завелася в кабінеті поличка з книжками та альбомами, а у хмарі цілий кластер з науковими роботами та відео про Григорія Савича. 

Навіщо? Як час показав, то було недаремно. Підказує він мені нерідко, де шукати і що шукати, коли на серці не так добре, як хотілося б. Хоча з усіх видатних постатей зазвичай роблять плакатних героїв чи канонізованих святих, мені найближчий той Григорій Сковорода, що казав у божественних піснях: «Що потрібне, те легке, непотрібне ж є важке». І коли я вагаюся, довго не можу обрати, куди ступити далі, проговорюю це просте заклинання, щоб побачити справжню вагу сумнівів та бажань. Тоді терези схиляються і одразу бачу, що моє насправді, а що вітром в голову принесло.

Коли Сковорода у Харківському колегіумі був на посаді викладача катехізису і читав молодому шляхетству курс етики (пізніше ці лекції видали у вигляді збірки «Вступні двері до християнської добронравності»), то сказав більш розгорнуто:

«Хвала ж блаженному Богові, що потрібне зробив неважким, а важке непотрібним.

Немає солодшого для людини і немає потрібнішого, як щастя; немає і легшого за це...»

До речі, лекції ці швиденько були визнані за такі, що не відповідають ученню церкви, і Сковороду технічно усунули від викладання. Мабуть і тоді немножна було вірити в бога більше, аніж в інститут церкви та чітко прописані ритуали. Що ж, колегіум став біднішим на вільнодумство, а Григорій Савич поніс своє особливе щастя далі.

Щастя віри, щастя спокою та гідності, щастя простих речей, щастя сродної праці, щастя йти своєю стежкою, не озираючись, щастя дихати вільним українським повітрям…  

Ось тому в нас і буде тиждень особистої пошани людини, яка розумілася на щасті, знала чарівні слова, бачила красу і дуже любила мою рідну Слобожанщину. Вирушаймо з нами разом у подорож!

О.М.