Коли планується тиждень, спочатку ми вишукуємо центральну подію. Це може бути прем’єра прикраси, отримання каменів, важлива інформація або визначна дата… 

…а вже потім навколо цієї крапки малюємо кола, стрілочки та квіточки. І такий спосіб дійсно добре працює — варто лише поглянути на різноманіття та насиченість орінговських тижнів, але в нього є й недолік.

Завдяки такому плануванню весь час у нас залишаються замітки, які не вдається ні прив’язати, ні приклеїти до поточного контент-плану. За межами тижня у кожного учасника лишаються якісь враження або спостереження і я — не виключення.

Отже цього разу ми вирішили витягати з кишень давні схованки, нічим себе не обмежуючи (нарешті я зможу розповісти про свої нові улюблені книжки та спосіб їх читання, а також трохи побубоніти про дивну сучасність і незручне місце людини у далекому кутку Всесвіту) 

Межі й кордони завжди мене трохи бентежили, бо в цілому я, звісно, бачу на мапі державні й адміністративні кордони, бачу теоретично межі можливого й межі особистого, але насправді усі ці лінії перетворилися на суцільну ілюзію. Якщо деякі фізичні й моральні кордони досі ще якось тримаються, то це аж ніяк не свідчить про їх міцність — можливо, вони нікому зараз не заважають і тому на них не звертають увагу. 

Вихід за рамки у суспільстві став настільки звичним, що нікого вже не дивує. Я от весь час лякалася повселюдних бурхливих змагань у «срачах», намагалася не дивитися й не читати, аж допоки мені нещодавно не відкрилася глибока таємниця цих процесів. 

Якщо вивести за межі рівняння ботів, які створюють ілюзію дискусій та хронічно агресивних людей, у змаганнях залишаються звичайні небайдужі українці, які підсвідомо намагаються утримати в балансі конструкцію держави. 

І чим більше навколо такого, на що впливати ніяк не виходить, тим інтенсивніше люди висловлюють свою думку. Думка має певне енергетичне забезпечення, коли трансформується в слова. Не так вже й важливо, які саме ті слова, емоційні чи  розсудливі, все одно вони павутинням оплітають болючі й гарячі теми сьогодення, висмикують на поверхню теми табуйовані або затерті часом… 

Якимось магічним чином, попри усі обмеження та намагання різних ділків нас завоочити (перетворити на овочі), у певному прошарку українського суспільства  небайдужість та цікавість до життя тримає на нормальному рівні емоційний інтелект. 

Ми можемо не здогадуватися, чому тригерять нас різні теми і коментарі до них, можемо сваритися на себе за витрачання часу на читання або спілкування, але насправді це ж саме ми, психовані й небайдужі,  разом та поодинці, у будь-який спосіб підтримуємо струм життя на власній частинці української екосистеми. 

Тепер я навчилася бачити та берегти тоненькі ниточки, по яким тече струм між людьми.

І допоки є в мережі напруга, є й надія. 

Друзі, а які поняття у вас переміщувалися останнім часом за рамки чи напроти, в рамки?

О.М.