Уявімо собі, що завтра перегорнеться нова сторінка нашої апокаліптичної реальності, надворі приземлиться НЛО і з нього вилізуть маленькі зелені істоти…

Стоп, а звідки ми знаємо, як саме виглядають інопланетяни, якщо ніхто ніколи їх не бачив? 

Заплющимо очі і спробуємо уявити звичайного, так би мовити, прибульця. Ймовірно, перед нами постане одна з двох істот:

 Класичний зелений чоловічок. Можливо, він буде прикрашений ріжками, антенами, великими вухами, але головні відмінності не зміняться: він буде маленьким та зеленим.

 Страшний сірий гуманоїд. Така істота матиме фігуру моделі: висока, худа, з витонченим тілом – якби не величезні темні очі без зіниць і не голова дивної форми, можна хоч зараз випускати на подіум!

Саме ці два типи інопланетян притаманні сучасній культурі. Їх ми можемо зустріти у фільмах, книгах, коміксах… Звісно, чим більшою уявою наділений митець, тим далі він намагатиметься відійти від стереотипного образу. З тієї ж художньої літератури ми знайомі з інопланетянами, що виглядають немов антропоморфні й розумні (ніби) комахи – інсектоїдами. Якщо ви, як і авторка статті, виросли на телесеріалі "Альф", то згадаєте, що справжні прибульці руді, волохаті й котиків від них треба тримати подалі. А прихильники теорії змови легко переконають нас в тому, що Землею правлять рептилоїди звідкілясь з Марсу.

Але як би там не було з рептилоїдами, а масова культура однозначно аж перенасичена зеленими антропоморфними інопланетянами. Звідки ж вони взялися?

Не секрет, що нашою уявою здебільшого керують стереотипи. Кажемо "дерево добра й зла" – уявляємо яблуню, бо вона в наших широтах найрозповсюдженіша; кажемо "вікінг" - уявляємо величезного красеня в рогатому шоломі, хоча вчені не перший рік активно доказують, що справжні вікінги рогів не носили – спробуй в такій прикрасі повоюй! Але навіть стійкі стереотипи звідкілясь народжуються, і в ситуації з прибульцями треба йти… в міфологію!

Так, якщо на час відірвати очі від зірок й звернути увагу на земні легенди, виявиться, що зелених істот в нас було хоч відбавляй. Ось наприклад…

Ні, це не мумія інопланетянина, який збудував єгипетські піраміди. Це всього-на-всього Осіріс, бог відродження та цар потойбічного світу в давньоєгипетській міфології. Він традиційно зображувався з яскраво-зеленим обличчям, що символізувало весняне пробудження природи.

Ще один відомий персонаж – Зелена Людина. Цей лісовий дух, чиє обличчя сплетене з листя, зображався в європейській архітектурі купу сторічь поспіль – а подекуди в Зелену Людину вірять й понині.

Ну й звісно ж, зелену шкіру мали різноманітні мешканці холмів – сиди, фейрі, ші, гобліни та інші дивні створіння (згадаємо, наприклад, зелених дітей Вулпіта). Одним словом – усі істоти, які з одного боку жили поруч з людьми й якось впливали на їхнє життя, з іншого – таїлися й показувалися тільки у виняткових випадках. Але з розвитком прогресу світ став тіснішим й загадковим зеленим істотам довелося перекочувати у космос.

Дослідник фольклору Кріс Обек шукав згадки про зелених прибульців у старих газетах. Одним з перших прикладів виявилося оповідання 1899 року під назвою "Зелений хлопчик з Ура". Едгар Райс Берроуз згадував "зелених людей Марса" і "зелених марсіанок" у романі "Принцеса Марса" 1912 року. Перша ж згадка про "маленького зеленого чоловічка" з’являється ще у 1908 році в журналі штату Мен – прибульці тут марсіани. А у 1946 році американський письменник й дослідник психіки Гарольд Шерман опублікував окрему науково-фантастичну книжку під назвою "Зелена людина: гість із космосу" – й нашестя зелених прибульців стало не зупинити. Зелені марсіани з’являлися на обкладинках книжок й в газетах (відмітилися навіть у  New York Times и Washington Post) про них створювали анекдоти й знімали фільми…

Земний льотчик: Ніколи не вірив у маленьких зелених чоловічків.
Спок: Я теж.

Серіал "Зоряний шлях"

Добре, а що там з сірими чоловічками? Про причини їхньої появи можна написати окрему дисертацію: їх родовід ведеться десь від фантастичних припущень Веллса й свідчень людей, нібито викрадених прибульцями. Не буду детально зупинятися на цьому й переповім лише одну цікаву гіпотезу.

Психолог Фредерік Мальмстрем у 2005 році запропонував одну цікаву гіпотезу. Згідно з ним, принаймні одного сірого великоокого інопланетянина бачили усі ми – у дитинстві. Це… наша мати. Справа в тому, що немовля сприймає світ зовсім не так, як доросла людина. Зокрема обличчя матері бачиться як набір розпливчатих плям. Потім ми вчимося сприймати світ детальніше, але образ дивовижної істоти з блідим обличчям й величезними темними очима закарбовується у підсвідомості назавжди – й виринає назовні при якихось травматичних обставинах.

Наша планета поволі плине в космосі, прибульці намагаються відправити землянам сигнали, земляни – дізнатися, чи існує у всесвіті життя… Поки контакту не відбулося, кожен з нас може уявляти інопланетян на свій смак.

А як виглядають прибульці для вас, розповідайте в коментарях!

___

Ілюстрації для статті створював інопланетний штучний інтелект 

Ольга Орінго