Як люди розповідають історії? Дуже по-різному: складають вірші та поеми, співають пісні, малюють картини і знімають фільми, готують виставки, можуть навіть влаштовувати перформанси – але першою спаде на думку й лишається найбільш традиційною книга. Бажано паперова, з хрусткими сторінками, які так і запрошують у подорож: мабуть, в книжкових історіях дійсно є щось особливе...
Відверто кажучи, книги – далеко не найстаріший спосіб розповідання історій. Задовго до появи писемного слова міфи і пісні складалися і передавалися усно, від людини до людини, – без будь-яких текстів, нот та інших спроб писемності. Ритм, мелодія, рими і повтори служили не тільки і не стільки для оздоби слова, скільки для того, щоб майбутньому оповідачеві-виконавцю було зручніше: відомо, що запам'ятовувати ритмічні і римовані рядки набагато простіше. Саме тому довгий час, вже після відкриття писемності, спроби зафіксувати міфи і пісні здавалися дещо дивними: як можна зловити і зробити нерухомим живе слово? У міфі і легенді нерухомий лише сюжет – і то далеко не завжди, – а слова кожен оповідач вибирає так, як йому здається якнайкраще у цей конкретний момент. Історія – немов текуча вода, і спроба зупинити її – порушення закону природи, одночасно протиприродне і марне.
Це було причиною того, що багато міфів, легенд і священних текстів залишалися незаписаними навіть у тих народів, які були добре знайомі з ідеєю писемності – наприклад, у кельтів. Вони, до речі, чудово вміли писати – і таємничим письмом огам, і звичайним латинським алфавітом, але записане слово вважали занадто звичайним, для священного знання абсолютно не відповідним. Тому від кельтів нам залишилися графіті, записи судових тяжб і побутові заклинання на кшталт приворотів і порчі на злісного сусіда – але жодного міфу, космогонічної історії чи легенди про богів не зберіглося...
Мабуть, особливість книг у тому, що вони вперше в історії «перевернули дошку» і перетворили побутове і профанне на високе і священне, письмове слово на магію, а розповідь – на ритуал. Незабаром і самі книги стали мало не священними артефактами, які прикрашали, зберігали, високо цінували, а подекуди й дійсно сприймали як дещо святе – згадайте ставлення до Біблії. До речі, і до цього дня в суді свідки присягають на Біблії, а пошкоджені сувої Тори не сміють викидати і поміщають в особливі сховища, де вони продовжують «жити».
Цілком ймовірно, що інші, не менш шановані способи розповідати історії – наприклад, фільми чи комп'ютерні ігри – не заслужили подібного пієтету просто через свою молодість у порівнянні з книгами. Можливо, в далекому майбутньому нас чекають клятви на жорстких дисках і почесні сховища для невдалих дублів. 
Поки ж почесна місія збереження історій покладена на книги – і вони пречудово з нею справляються. Отож, доторкаючись до книги, спробуйте відчути особливу магію моменту: це історія, записана і зупинена в часі спеціально для вас.
А тепер, поглянувши на паперову книгу, як на артефакт, пропоную повернутися до книжок срібних – і нещодавно з'явившихся у каталозі кольє та сережок-трансформерів «Бібліотека» й полегшеного варіанту сережок «Улюблені книжки».
З'явилися вони не просто так, адже серце ювелірного дому Орінго рівномірно розподілене між сріблом та літературою, а наші прикраси найчастіше – не просто прикраси, а історії, закарбовані в металі і прикрашені дорогоцінними камінцями, майже як палітурки старовинних фоліантів (можливо, в цьому є якась спадкоємність?).
В каталозі Орінго вже існує велика колекція «Екслібрис», присвячена улюбленим сюжетам та образам, – проте прикрас, що оспівують саме книгу як матеріальне вмістище історії, донедавна бракувало. А в блокноті з ескізами Олени Маслової постійно з'являлися нариси книжок – томики з чудернацькими обкладинками, розгорнуті на найцікавішому місці... За її словами, мрія створити прикраси з книжками виникла ще 2018 року, водночас із заснуванням ювелірно-літературного клубу «Екслібрис». Для втілення бажання у сріблі знадобилося не менше часу, ніж для написання захопливої історії. А потім усе літо ми чекали слушної нагоди представити вам нове срібне слово...
Ось так, напередодні гучного книжкового фестивалю «Літературний ярмарок» у Харкові, місті видавництв та друкарен, і вийшов на люди комплект, присвячений книгам. Не якимось конкретним, а книжками взагалі – як джерелам знань, як оповідачам історій, як дорогоцінним артефактам, як нашій любові і відраді. Попри чимале смислове навантаження, сережки й кольє виглядають радісними й навіть трішечки бешкетливими. Література, звісно, буває різною, але ж не можна постійно дивитися на світ виключно серйозно, правда?
Тільки придивіться, як спалахує на обкладинці дорогоцінний вогник: немов у вікні, де вас точно чекають. Історії перетікають одна в іншу, обціяючи книголюбам чималу розраду: важко зупинитися на одній книзі, тому у прикрасах їх буде одразу багато! На срібних сторінках закарбовані таємничі символи: одна з ілюстрацій відсилає до товстезного фентезійного тому, інша – до космічних пригод, знайшлося місце і для лицарського роману... але всіх секретів розкривати не будемо: з прикрасою, як і з новим романом, приємніше знайомитися самостійно. Натомість замислимося: куди можна вдягти цей комплект?
Насправді, будь-куди – на затишну прогулянку осіннім містом, у кав’ярню, на зустріч книжкового клубу (щоб усі заздрили) чи просто так, без особливого приводу. Погойдуючись на срібних ланцюжках, ювелірні книги даруватимуть тиху радість і нагадуватимуть: попри будь-що ми маємо можливість створювати й обирати ті історії, які нам до вподоби. А сторонньому спостерігачеві така прикраса підкаже бодай одне: ви – точно цікавий співрозмовник.
Ольга Орінго
