Припустімо, вам із якихось причин знадобилося створити філософський камінь... ну, наприклад, срочно потрібно багато золота, або духовна досконалість, або все разом. Що робити? З чого почати? Вашій увазі пропонується унікальна алхімічна інструкція! 

Отже, ви твердо вирішили, що вам потрібен філософський камінь. Хтозна для чого, але потрібен. Хоча ні, дуже навіть важливо, навіщо він вам. Якщо виключно заради збагачення - то скоріш за все у вас нічого не вийде, покоління надмірно жадібних алхіміків не дадуть збрехати. А якщо заради самовдосконалення - то можете сміливо пробувати. 

Важливе попередження: всі перераховані нижче кроки і дії є реальними етапами створення філософського каменю, які практикувалися середньовічними алхіміками. Вони дійсно займалися очищенням, розчиненням, дистиляцією і всім іншим. За наслідки повторення середньовічних дослідів у сучасних квартирах автор відповідальності не несе!

Крок перший: приготуйте необхідні компоненти. А саме: сірку, втілення горючості, ртуть, втілення рухливості та "металічності" (хай би що це означало), і сіль, втілення твердості та зв'язності матерії. Немає ртуті або сірки, а сіль тільки кухонна? Не біда! Зрештою, для алхімічної роботи потрібні не стільки конкретні речовини, скільки речовини, в яких відображаються певні принципи. Інакше кажучи, ртуть, сірка і сіль в алхімії - це, скоріше, абстрактні поняття. Тож алхіміку-початківцю підійдуть будь-яка горюча матерія, будь-який метал і будь-який кристал (хоча, якщо хочете, можете заради автентичності наламати сірникових головок, розбити градусник і результати посолити).

Крок другий: розкладіть сірку, ртуть і сіль на складові компоненти. Це необхідно для очищення вихідних речовин від усякого бруду і підготовки їх до роботи (точніше, до Діла). Досвідчені алхіміки радять зробити це за допомогою вогню: нагрійте вміст вашої колби або кухонної каструлі й почекайте, доки він спершу розпадеться, а потім змішається в однорідну неапетитну темну масу. Це називається "нігредо", етап чорноти: речовини вмирають, розкладаються на частини, брудні, нечисті частини згорають або випаровуються, а чисті - залишаються. На наступному етапі їм належить стати чимось абсолютно новим... На кухні стоїть жахливий запах, а каструля або колба закоптилися? Все в порядку! Нігредо завжди пахне не дуже 

Символічне зображення трьох основних речовин, що складають філософський камінь. 

Крок третій: розчиніть отриману суміш, після чого забезпечте їй тривале рівномірне нагрівання. Налийте в ємність води і переконайтеся, що вміст розчинився. Після цього забезпечте нагрівання... ні, просто поставити на плиту на кілька годин не вийде. Нагрівати суміш необхідно кілька тижнів! Середньовічні алхіміки для цього закопували колбу з майбутнім філософським каменем у кінський гній. М-да, ця стадія теж пахне не трояндами. Утім, сучасні алхіміки-практики (так, такі є) використовують особливі печі-інкубатори. Немає ні коня, ні інкубатора? Можете обернути колбу грілкою. До речі, в результаті всіх цих малоапетитних маніпуляцій речовина має досягти стадії альбедо - білої стадії очищення і відновлення початкової чистоти матерії. 

Крок четвертий: дистилюйте отриману суміш. Дистиляція - це перегонка при високій температурі якої-небудь рідкої або напіврідкої гидоти, на кшталт тієї, що зараз у вас у колбі. Рідина випаровується і конденсується, а все, що в ній плаває - залишається. Таким чином, рідина очищується... узагалі-то та дивна маса в колбі після дистиляції має перетворитися на "малий еліксир", або ж "живу воду", що лікує хвороби, подовжує життя і перетворює будь-які метали на срібло. Така собі репетиція філософського каменю. Вона ж - фінальна стадія альбедо.

Срібло і довге життя - це добре, звісно, але не зупиняємося! Переходимо до наступних кроків, готуємо нашу рідину до стадії "цитринітас", або ж жовтої роботи. Цитринітас - стадія насичення речовини і зведення в максимальний ступінь усіх властивих їй якостей. (Що, і запаху теж?! Ой...)

Отже, крок п'ятий, найскладніший: сублімація. Чому найскладніший, запитаєте ви? Тому що мало хто із середньовічних алхіміків міг виразно пояснити, що це взагалі таке. Якщо відкрити Вікіпедію і почитати про сублімацію, то можна дізнатися, що це процес випаровування твердої речовини в обхід рідкої стадії. Але в алхіміків сублімація могла означати в прямому сенсі що завгодно: власне сублімацію, кипіння, дистиляцію... Словом, просто нагрійте вміст своєї колби і сподівайтеся на краще.

Крок шостий: церація. Це ще що?! Усе гаразд: церація - це процес розм'якшення твердої речовини шляхом просочування її рідиною й одночасного нагрівання. Алхіміки розраховували, що внаслідок цієї дії тверда речовина стане м'якою як віск (латинською cera, звідси й назва). Якщо після дистиляції (див. четвертий крок) у вас залишилися якісь тверді рештки, змішайте їх із рідиною і спробуйте розм'якшити. Це вам не аби що, між іншим, а з'єднання двох протилежних начал, рухомого і нерухомого, легкого і важкого, чоловічого і жіночого... Провітрити потім не забудьте.

Крок сьомий: залиште суміш у спокої на якийсь час і дозвольте їй заграти. Цей алхімічний етап так і називається - бродіння. Найлегший, він же майже завершальний. Це ні що інше, як фінальна стадія, рубедо: перетворення нижчих речовин на вищу. Ура, скоро філософський камінь буде нашим! Або не зовсім...

Крок восьмий: а тепер повторіть над вашою сумішшю весь процес ще раз! Так-так, нігредо, альбедо, ось це все. Навіщо, все ж і так добре було?! А це для того, щоб посилити властивості вашого майбутнього каменю. Терпляче проробивши все знову, від очищення до бродіння, можете, нарешті, видихнути (і ще раз провітрити). Камінь готовий. Можна переходити до найостаннішої і найприємнішої стадії...

Це дивне зображення називається "рука філософа"; на ньому відображаються основні речовини і процеси Opus magnum

... але спочатку рекомендуємо перевірити отриману речовину. Згідно з перевіреною інформацією від середньовічних алхіміків, вона має бути червоною або яскраво-шафранною, важкою, розчинятися у воді й не горіти у вогні. У принципі, для початку непогано, навіть якщо у вас збігається тільки одна ознака з чотирьох.

Збігається? Чудово! Переходимо до фінального кроку під назвою "проекція". Суть його гранично проста: візьміть будь-який метал, розплавте... хм... ну гаразд, можете ще один градусник розбити, і насипте в нього порошок з отриманої речовини. Через деякий час метал має перетворитися на золото. Розповідають, нібито цей процес вдався Едварду Келлі, знаменитому британському алхіміку, і Михайлу Сендзивою, його польському колезі. Ну, загалом, і все... хм, не дуже надихаюче звучить. Гаразд, у всьому варто шукати позитивні сторони: якщо у вас не вийшло нічого перетворити на золото, значить, ви в більшості! 

Так, саме такі кроки покоління за поколінням намагалися відтворити алхіміки. Зібравши їхні знання докупи, нелегко здогадатися, чому праця алхіміка була нелегкою, а подекуди і забороненою. Втім, поки дивна рідина проходила усі стадії, нерідко вдавалося відкрити щось по-справжньому корисне, наприклад, фарфор або порох... але про це поговоримо пізніше.

Женя Орінго