Геніальність п'єс Шекспіра насамперед у тому, що вони, як і інші непересічні творіння, універсальні. Вони немов перебувають поза часом і простором: історії Гамлета, Макбета та Ромео з Джульєттою легко можна перенести в будь-яку епоху та культуру. Однак такого позачасового автора, як Шекспір, сформували конкретні епоха і місце…
.. а саме єлизаветинська Англія.
Що ми знаємо про епоху. в якій жив і творив Шекспір? Насправді менше, ніж вона того заслуговує. Це був дуже цікавий час на зламі епох; тривале Середньовіччя стрімко витіснялося Новим часом, стара Європа відкрила для себе Новий Світ (і одразу ж почала його захоплювати й ділити), а на задвірках світу, на далеких західних островах раптово заявила про себе нова наддержава – Англія. На чолі її стояла дуже незвичайна особистість – королева Єлизавета I, що вирізнялася непростим характером, гострим розумом і вишуканим художнім смаком. Важко сказати, чому раптом королева вирішила стати покровителькою театрів: чи то через особисті симпатії до театрального мистецтва, чи то з виваженого розуміння, що країна, яка щойно перетворилася зі світової провінції на наддержаву, повинна мати відповідний культурний рівень. Швидше за все, і те, і інше.
Хай там як, саме за Єлизавети в Лондоні з'явилися перші театри – самостійні, професійні і при цьому, що важливо, світські, не обмежені в репертуарі біблійними містеріями. Поява театрів миттєво спричинила появу професійних акторських труп, а вони, своєю чергою, породили професійних драматургів. У театральному середовищі швидко склався свій своєрідний уклад життя, який, утім, зовсім не скидався на піднесено-богемний.
Театральне життя було бурхливим, неспокійним, розгульним, злиденним і небезпечним. Актори і драматурги пили, билися, вічно шукали грошей на театр, вплутувалися в політичні скандали і навіть у кримінальні справи. Так, відомий драматург Крістофер Марло, за чутками, був королівським шпигуном і загинув нібито в шинкарській бійці – але подейкували, що насправді Марло «занадто багато знав». А шановний актор і поет Бенджамін Джонсон свого часу постав перед судом за вбивство колеги-актора: як з'ясувалося, вони посперечалися, суперечка перейшла в бійку, і Джонсон не розрахував сили... Одним словом, не вельми творча атмосфера, як вважаєте?
Проте саме в такій атмосфері, що більше нагадувала шинок, ніж храм муз, з’являлися на світ чудові п'єси Кіда, Неша, Джонсона і Марло, і, звісно ж, Шекспіра. Театр – у нашому звичному розумінні – тільки-но народився, ніхто ще достеменно не знав, на що він здатний, тому експериментували як могли. Шекспір, наприклад, писав і трагедії, і комедії, і історичні драми (на які в ті часи була неймовірна мода), і напівказкові п'єси на кшталт «Бурі». Є у нього навіть відвертий експлуатаційний сюжет з масою крові, насильства і на рідкість абсурдних сцен, свого роду бойовик категорії «В» для єлизаветинських глядачів («Тит Андронік», дуже дивна п'єса, яку в Шекспіра вважають найневдалішою). І всі експерименти йому чудово вдавалися. Ба більше, їхні результати – п'єси – переросли епоху, що їх породила, і перетворилися на універсальні сюжети, майже нові міфи.
...Створення прикрас за творчістю Шекспіра було для Орінго питанням часу. Рано чи пізно це мало статися. І це сталося! Створити універсальний красномовний образ за якоюсь конкретною п'єсою було б... мабуть, не надто чесно: навіщо обмежувати багатоликого Шекспіра всього одним творінням? Інша справа – передати в прикрасі дух самої шекспірівської епохи.
Так з'явився на світ комплект «Сонет Шекспіра» – каблучка, підвіс і сережки в характерній «тюдорівській» стилістиці: підкреслено декоративні, щедро оздоблені, яскраві та помітні. Вони вже позбавлені середньовічної масивності, але легковажними і несерйозними їх навряд чи назвеш. Прикраси по-тюдорівськи вишукані і навіть трохи химерні, і не соромляться демонструвати всім свою красу. Каблучка народилася завдяки сесії «Екслібрису» ще у 2021 році, у 2023 її наздогнали сережки та підвіс, але нещодавно нам випала нагода поглянути на ці прикраси новими очима.
Усе почалося з того, що Олена купила прекрасну серію книжок від видавництва А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА. Серія складається з трьох п'єс Шекспіра. І кращого книжкового втілення для них неможливо уявити. Це саме той випадок, коли кожен том ідеально відповідає власному змісту.
По-перше, три п'єси – «Гамлет», «Ромео і Джульєтта» та «Король Лір» – перекладені Юрієм Андруховичем. Перед нами класика, перекладена класиком! І ці рядки самі по собі наче викарбувані зі срібла.
По-друге, вони проілюстровані Владиславом Єрко, який додаткових представлень навряд чи потребує. Ми знаємо його переважно за його чарівними ілюстраціями до міфів і казок. Тут же стиль Єрка – більш «дорослий», більш драматичний, більш символічний і навіть дещо похмурий. Утім, як ще ілюструвати Шекспіра? Властиві стилю Єрко яскраві фарби змінюються суворим монохромом, що надає ілюстраціям схожості з гравюрами. Але ще більше схожості надають химерні сюжети – чи то сни, чи то алегорії.
До чого ми заговорили про ці книжки? Річ у тім, що саме вони надихнули майстрів Орінго удосконалити комплект «Сонет Шекспіра» і зробити його трохи більш відповідним духу епохи. Придивіться, наприклад, до каблучки збоку – ви побачите, що центральний камінь виступає над поверхнею немов шип. Ювеліри злегка змінили спосіб закріплення каменю для відтворення атмосфери «єлизаветинської» епохи, зробивши в такий спосіб відсилання до поширених на той час способів огранювання. А ще оновлений «Сонет Шекспіра» прикрашений виключно натуральними каменями. Тепер занурення в епоху стане ще повнішим і переконливішим – ось вони, справжнісенькі старовинні скарби. Прикладаємо їх до сторінок з безсмертними рядками та чарівними ілюстраціями й затамовуємо подих від краси…
Є в каталозі й інші прикраси, присвячені Шекспіру, які погодилися попозувати для «шекспірівської» романтичної фотосесії. Наприклад, вишуканий медальйон «Джульєтта», прикрашений великими прозорими каменями. З усіх прикрас медальйон – мабуть, найромантичніша і найкраще підходить для втілення цієї безсмертної історії. А каблучка «Вічне перо», створена за ескізом Еліни Альбертівни на сесії «Екслібрису», присвяченій якраз Шекспіру, – витончений уклін самому мистецтву слова й театру, а заразом і великому Барду особисто – скромному реміснику на перший погляд, геніальному творцеві на ділі.
Парадоксальним чином епоха і місце породжують таланти, які потім переростають і місце, і епоху. Навіщо ж нам тоді історичні реалії та прив'язки? Потім, що вони допомагають якоюсь мірою поглянути на світ очима генія. Ширяючи у вершинах духу, він, проте, розглядав каміння і милувався на гравюри цілком земними очима.
Женя Орінго
