Якось так повелося, що коли мені стає сумно і ціль втрачається у тумані невідомого, раптово з’являється крихітний мерехтливий світлячок надії. Неможливо спрогнозувати, звідки він прибуде і куди поведе, але це завжди так несподівано, як знайти у складній грі аптечку та разом відновити усі свої втрачені сили. Цього разу ліки до мене прийшли з музею…

З розбитого вщент музею у Сковородинівці!  

У п’ятницю до Орінго зателефонувала дуже приємна пані Ганна Петрівна, яка виявилась завідувачкою науково-освітнього відділу музею, щоб побалакати про той підвіс, який замістив цілу колекцію року. 

Моє бачення «Молитви за Харків» відзивається багатьом харків’янам, бо там читається архітектура міста і герб, та це вперше, коли підвіс знайшов стежку до сердець людей, що розуміють і люблять Григорія Савича.

Не дуже розуміюся на призах, конкурсах, піарі тощо. Але бажання спеціалістів побачити в музеї Сковороди підвіс та авторський опис до нього — це дійсно вагома нагорода за безліч годин праці над підвісом. 

Завжди дуже обережно намагаюся ставитися до переказу у сріблі вражень від творчості, можу безліч разів виправляти якусь ідею до повного відчуття легкості та впізнаваності, при цьому звикла не засмучуватися, якщо моє бачення не зчитується у прикрасі, а люди задають питання на кшталт «чому напис на підвісі не українською» чи «до чого тут Захаріаполіс». Тому особливо радісно, коли знаходяться люди, які зчитують, розуміють, радіють, кажуть слова подяки. 

Моє особисте ставлення до Григорія Савича значно виходить за межі визнання особливого значення його думок для розуміння нашої історії чи у сучасному світі. Я просто його щиро люблю, як людину, яка близька за поглядами, тому й читання колись складних рядків перетворилося в неквапливу бесіду з добрим другом. Можливо, відчуваю я щось не канонічно, не так, як його трактують професіонали, але книжки та статті дослідників лише доповнюють мою картину світу Сковороди, додають нові фарби і деталі на мапу подорожі. Головне ж — велике бажання продовжувати ці бесіди, йти поруч з ним шляхом любові до слобожанської землі та людей і бачити те, що вмів побачити лише Сковорода. 

Підвіс та опис про його створення незабаром поїдуть до музею і сподіваюсь, що після перемоги десь у кутику експозиції можна буде побачити срібне втілення слів, що несуть тепло і втіху нашому рідному місту.

Як усе відбудеться і який зробимо опис — далі покажу. А поки що зробили маленьку листівочку зі словами молитви з Харків та поясненням. 
 

Також рекомендую цікаву статтю, де є пряма мова Ганни Петрівни: «Масон, безбожник, соціаліст: як змінювалося сприйняття постаті Сковороди протягом часу» 

І нагадую, що в нас з 28 листопада по 2 грудня був цілий тиждень спорідненої праці, присвячений життю та творчості Григорія Савича, з різноманітними статтями.

Тиждень музейних історій розпочато. Нехай буде цікаво!

О.М.