Старовинні алхімічні трактати викликають зацікавленість і привертають увагу - а чи може викликати подібну реакцію книга про справжню хімію? П'ять століть тому німецький вчений Георг Агрікола вирішив це перевірити, написавши книгу про метали, мінерали та гірничу справу - в результаті на світ з'явилася воістину епохальна праця De re metalica.

Георг Агрікола жив у той час, коли науки, нехай ще й не дуже відмінні від магії, переживали справжній розквіт. Від усіх наук Агрікола прагнув взяти свою частку: він відомий як фармацевт, хімік, історик, філософ і педагог (так, все одночасно). Однак найбільшу популярність йому принесли дослідження в галузі гірничої справи - а заодно і горде звання «батька мінералогії». Головною його науковою працею став саме трактат De re metalica - «Про гірничу справу», ґрунтовна робота на цілих дванадцять томів, завершена і випущена в 1556 році.

Здавалося б, чим сучасну людину, оточену з усіх боків всілякими технологіями, може зацікавити довідник з гірничої справи п'ятивікової давності? Насправді, багато чим!

По-перше, міркуваннями про гірничу справу з точки зору... філософії. Практично весь перший том займають докази того, чому гірнича справа - не проста ручна праця, а справжнісінька наука. Агрікола пише, що для успішного дослідження і розробки надр потрібно бути знайомим з безліччю дисциплін, серед яких хімія, геодезія, архітектура, арифметика, креслення і навіть право (щоб уникати юридичних колізій на кшталт з'ясування прав на видобуту руду). Як і личить освіченій людині свого часу, Агрікола послідовно наводить аргументи «за» і «проти» розробки надр: з одного боку, золото і срібло збуджують жадібність і розбещують людей, з іншого боку - раз Бог створив землю, наповнену металами, значить, в його задуми входило і видобування цих металів. З одного боку, розробка надр шкодить землі і зменшує кількість орних угідь, з іншого - землеробство без металів неможливе в принципі. У підсумку Агрікола приходить до висновку, що гірнича справа - корисна і благородна, і життя людини без неї буде набагато гіршим.

По-друге, неймовірно докладним описом усіх етапів видобутку металів - від пошуку рудних жил до плавки. De re metalica - справжня вузькоспеціалізована машина часу. Причому в ній описуються складні і досить просунуті технології - варто поглянути на них хоча б для того, щоб трохи скоригувати свої уявлення про епоху п'ятисотрічної давності. Часи Агріколи зовсім не були суцільним царством бруду і мракобісся - люди вміли знаходити ефективні і винахідливі рішення для безлічі складних завдань, наприклад, підняття руди на поверхню з глибокої шахти, відділення срібла від міді або виготовлення соди.

По-третє, ілюстраціями. Те, що ви бачите на малюнках - оригінальні гравюри з трактату Агріколи. Всього їх було зроблено 292 штуки, просто неймовірна кількість на той момент! Уявіть, що кожну ілюстрацію спочатку потрібно було намалювати, потім вирізати на дереві і тільки потім надрукувати! При цьому всі ілюстрації складні і докладні. Не дивно, що на їх виготовлення пішло кілька років (і навіть публікацію книги довелося відкласти!).

По-четверте, оригінальним прикладом наукового підходу до предмета. У першому томі Агрікола докладно пояснює, чим хімія (точніше, в даному випадку мінералогія) відрізняється від алхімії, чому його праця - суто хімічна, і чому алхімічні дослідження не повинні застосовуватися в гірничій справі. Серед інших аргументів він наводить простий і гранично логічний: не відомо ще жодного алхіміка, якому його досліди з перетворенням металів допомогли б розбагатіти, зате є безліч прикладів розорення і банкрутства. Отже, знання алхіміків в металах, м'яко кажучи, не блискучі, і орієнтуватися на них не потрібно.

При цьому в одному з томів Агрікола, поряд з технологіями буріння і описами шахтарських інструментів, викладає... запобіжні заходи при зустрічі з драконами і кобольдами! Нічого собі науковий метод, скажете ви. Однак у Агріколи були підстави писати саме так. Справа в тому, що хімією він активно займався і знав на практиці, чому алхімічні реакції не працюють, тому писав про те, в чому сам добре розбирався. А ось у шахтах він не працював, і що там всередині відбувається, поняття не мав. Тому, як чесний вчений, включив у книгу широко поширені відомості, але не став ні підтверджувати, ні спростовувати інформацію, яку не міг перевірити.

Камені та метали, видобуті з глибин на поверхню, безперечно, прекрасні. Але й сам процес їх видобутку не менш цікавий і вартий уваги. Можливо, навіть цікавіший, ніж створення філософського каменю — у всякому разі, результати можна побачити набагато частіше. 

Женя Орінго