Який він - ваш Харків? Якою вулицею хочеться проходити знов і знов, де найкраще смакує кава, яка станція метро найрідніша, куди тягне, немов магнітом? До дня Харкова ми попросили контент-команду поділитися найтеплішими спогадами, тож погляньмо на рідне місто з різних ракурсів!

Навіть коли з Північної Салтівки на Нову Баварію запустять літаючі шатли, мій Харків буде дзеленчати дзвіночками чеських жовто-червоних трамваїв. Де можна отримати щасливий квиточок — і з’їсти його, не компостуючи.

Восьмий трамвай — це салтівське дитинство під димарем хлібозаводу. Водії на хвильку стають біля магазинчику на прохідній, щоб купити свіжий батон, і ніхто з пасажирів не обурюється. Біля палацу піонерів раз на рік приїжджає лунапарк, а на дев’яте травня в парку — салют. Додому йдемо пішки, і мама сміється, а тато несе мене на шиї, так високо, щоб я бачила наш дім і двадцятичотириповерхівку біля нього.

П’ятий трамвай возить мене, юну і сповнену надій, аж у центр. Тут мені, школярці, все цікаво, все потрібно. Виходжу завжди на площі Поезії, бо ж я тепер поетка! Парки, затінок вулиць, старовинні двері й бруківка — це все для мене однієї, ще ніхто не ступав тут до мене. Я першовідкривачка цього міста, його картинних галерей і читань на драбині, гамірних квартирників на Задержпром’ї. Хапаю свіжий диск біля кас Хатобу й пірнаю на Римарську, щоб обов’язково зустрітися з кимось дуже важливим.

Перерва на метро наступає, коли я стаю студенткою. Але в метро не читається і не міркується, тому в універ я їду, куняючи у його вогкій прохолоді, а додому — попри бібліотеку на Квітки-Основ’яненка і на зупинку на Сергіївській площі. Тут найгарніше, а ще річка й якесь особливе повітря Залопані. Поки доїдеш додому, встигнеш прочитати щось у напівпорожньому пообіді вагоні, а то й списати пару сторінок щоденника. У найзатишніших велюрових кріслах мені не читалося так, як на червоній пластмассі харківського трамвая.

Двадцять сьомий — двохвагонне слово. Здається, найдовший маршрут міста? З маленької зйомної квартирки молодят він везе мене всюди, куди треба: на роботу й на вечірки, робити базар, в гості до батьків. У ньому вже не доводиться сидіти, а про читання годі й мріяти: тут потрібно спостерігати й прислухатися. “Харків, Харків, де твоє обличчя?” — ось воно, калейдоскопічно складене з сотень лиць і голосів. Я починаю писати свою першу прозу в нотатках телефона, поки їду зі Студентської на Кінний.

А двадцять шостий — це трамвай прогулянки. Від Валентинівської церкви до нього найкраще пройти пішки, а потім їхати до Індустріальної (пробачте, пане Масельський, я досі не звикла). Ще трохи пройтися і опинитися у мами, якраз вчасно, на гарячий борщ. Можна і на метро, але так легше дихається, думається й живеться.

Колись на Центральний ринок ходила двійка, а п’ятий біг Сумською аж до центрального парка. На “зірку” їдуть трієчкою, а з восьмого треба не забути вискочити, перш ніж заверне на Льва Толстого. Побачити невловимий шістнадцять-а — на удачу… Пам’ять — те саме глейке многоріччя, у якому угруз мій Харків. Я роздивляюсь її, напнуту на сітку трамвайних рейок, як картина на рамку. Мої маршрути, мої дороги. Моє місто, яке я можу проїхати з трьома пересадками з краю в край.

— Ваш квиточок, пані?

— У мене проїзний.

Анастасія Орінго

Не знаю, чи можна закохатися в місто як в людину, але точно знаю, коли це в мене з Харковом відбулося. Вистачило однієї шкільної екскурсії, коли нас чогось вирішили звозити у центр, до університету Каразіна: мовляв, малеча подивиться, надихнеться, а кого храм науки ну зовсім не вразить – для тих в саду Шевченко є чудове морозиво.

Alma mater, важкі обертальні двері, прохолода величезного атріуму, запаморочлива висота Хімічної авдиторії та краєвид з одинадцятого поверху – видно, здається, увесь Харків! «Ось там, - показують нам маленьким, - видно зоопарк і іноді з аудиторії чутно левів. А бібліотека займає два поверхи». А потім вниз, вниз, вниз, повз величний Держпром, прохолодними алеями зеленого парку, кусаючи на бігу те саме морозиво, уздовж неспотвореного Каскаду, стрімкою набережною з запаморочливим бузком, туди, де цілиться в серце краса Благовіщенського собору, гомінливою купкою школярів, веселою ватагою студентів – невпинно б’ється наукове серце Харкова, самий час встигнути усюди, на семінари, фести, вистави, конференції, мітинги... Ой, та що це, це я ж вже велика, це вже якісь інші студенти пробігають з метро Університет, поспішаючи на пари?

…Димлять шини, розмазується кров поета по бруківці, поволі падає брила леніна, від вибуху осипається скло в авдиторіях, хтось під’єднується до пари з бомбосховища. Історія тече скрізь харківський центр, скрізь височенні двері університету, запам’ятовується, занотовується і твориться студентами, веселими, небайдужими і цікавими до всього. Розбігаються від серця-площі в усі сторони струмочки жаги до знань, підхоплюють естафету інші університети й академії, ліцеї й гімназії, манить до себе старезна красивезна бібліотека…

Такий – науковий, студентський, активний Харків – знаю та люблю я.

Ольга Орінго

Харків абсолютно точно не схожий ні на яке інше місто. Він дуже рухливий і неспокійний - але без метушливості; так неспокійний, наприклад, ентомолог, що нишпорить в експедиції від одного рідкісного жука до іншого. У Харкові вічно щось відбувається, щось трапляється. У Харкові може бути дивно. Але абсолютно точно ніколи не буде нудно.

Це місто дуже магічне - у прямому сенсі цього слова: у Харкові абсолютно приголомшлива рольова і магічна компанія. Вважаю, атмосфера міста цьому дуже сприяє. Хоча Харків - місто відносно молоде і вельми модерністське, і звичайних магічному місцю атрибутів у нього начебто й немає, а все-таки таємничість розлита у повітрі, кожна вулиця й будинок кличе дізнатися його історію. А трохи копнеш - і виявиш, що сліди відомих харків'ян зустрічаються в самих неочікуваних місцях!

Це місто за характером дуже схоже на студента-старшокурсника: в міру самовпевненого, в міру розхлябаного, допитливого, рухливого і дуже оптимістичного. Оптимізм і віру в торжество розумного і доброго видно вже в самій архітектурі - а саме в численних модерністських будівлях. Це справжнісінькі експерименти, спрямовані у світле майбутнє, а Держпром і зовсім нагадує космічну станцію з класичної наукової фантастики. До речі, якби Харків був людиною, він би абсолютно точно обожнював фантастику - Хайнлайна і Лема, наприклад.

Женя Орінго

 Чимало харків'ян зараз розпорошено по світу і можуть лише подумки вітати рідне місто, лише в уяві крокувати знайомими з дитинства вулицями. Але як би не змінювалося обличчя Харкова, він обов'язково здолає усі випробування і тепло вітатиме усіх, хто повертатиметься.

Поділитися дорогоцінними спогадами і освідчитися у любові до Харкова запрошуємо в коментарях!