Майже рік війни поділив життя розломом на кшталт того, що утворив землетрус... Харків і харків’ян традиційно іменують незламними та залізобетонними, бо попри прикордонне розташування і постійні обстріли, наше місто сповнене енергії.

Зазвичай сприймаю залізобетонність, як аксіому — сама відчуваю надзвичайність долі Харкова, долі, яка виходить за межі подій та географії. 
Але інколи в душі прокидається невгамовний дослідник — починаю вишукувати причини такої особливості, аналізувати різні наслідки та запитувати себе, що потрібно ще зробити для посилення незламності. 

Та й чи є особисто у мене ця незламність? Може то інерція чи неповороткість? Може ще справжній грім не гримнув і смажений півень не дзьобнув? А може це тимчасова закам’янілість емоцій — річ дуже небезпечна... Камені бувають дуже неговіркі та непохитні, але при влучному ударі миттєво розколюються на частини…

Про кам’яну міцність ми з вами ще поговоримо трохи згодом, а тепер — про срібну гнучкість. 

Чисте срібло дійсно дуже м’яке та гнучке, тому для виготовлення прикрас нам доводиться його зміцнювати міддю в сплаві та нагартовувати. Але усі ці маніпуляції з дорогоцінним місячним металом не зменшують його чутливість та теплопровідність.

А ще срібло — вічне. Воно може змінювати форму при обробці вогнем, його можна зруйнувати,  проте в усіх своїх часточках воно завжди залишається сріблом, та зберігає в собі пам’ять про попередні втілення і руки, які його торкалися.

Гнучкість виглядає більш прийнятною для існування живої, неміфічної істоти, тому срібне світосприйняття — найзручніша філософія для життя в залізобетонному місті, на мій погляд. Які головні моменти срібної філософії? Думки трохи хаотичні, непричесані, бо набагато легше просто бути, ніж пояснювати, як саме живеш…

У дусі срібної філософії:

 Пам’ятати, що немає нічого постійного та незмінного ззовні, але це не робить нас кимось іншим всередині. Срібло завжди лишається сріблом... 

 Працювати. Весь час працювати. Думки чорніють від бездіяльності, як чорніє незахищене срібло у затхлому середовищі.

 Працювати не для себе. Час збагачення вже пройшов і ще не настав. Енергія швидко рухається сріблом, але не накопичується в ньому. 

 Бути теплопровідною, як срібло: доброзичливою, чуйною, відгукатися на потреби інших людей.

 Не зважати на час і вік. Срібло у волоссі не забере любов до життя та свободи, не відмінить цікавість та жагу справедливості.  

 Постійно дізнаватися щось нове в обраній для вивчення темі, формувати свою оболонку та наповнення так, ніби продовжуєш плетіння нескінченного срібного ланцюжка, ланка за ланкою…

 Віддзеркалювати та збільшувати усе гарне у срібному дзеркалі сприйняття, та розлітатися сонячними зайчиками світла, коли спіймаєш навіть найменший промінь надії.

 До злого та поганого повертатися матованим боком, поглинаючи та не розповсюджуючи темряву. Чистити зло всередині, а не ділитися ним.

 Бути ніби срібною пулею, щоб відлякувати нечисть від усього рідного, бути ніби срібною водою, щоб знищувати заразу. Продовжувати завжди бути корисною, навіть якщо часи несприятливі.

 Оплітати своєю любов’ю, вірою та уявою міцні наріжні камені важкої буденності, як срібна оправа тримає найдорожче в собі. Може й тому таке незламне наше місто, бо кожна цеглинка тримається в оправі сердець харків’ян?

Напрочуд багато думок викликало в мені звернення до срібла, як до втілення сутності нинішньої версії життя-буття...

Навіть захотілося продовжувати розплутувати це срібне павутиння разом з вами, друзі. Як виникне бажання, продовжуйте тему гнучкої срібної філософії в коментарях, і будуть приємні несподіванки. 

О.М.