Сьогодні відбудеться найскладніша прем’єра за весь час нашого срібного шляху. З самого початку колекції «Чарівні міста України»  одним з лідерів по запитам на всіх сторінках було місто Маріуполь, і найчастіше просили зробити Драмтеатр. Півроку я категорично відмовлялася від такої пропозиції. По-перше, відчувала внутрішню потребу зробити срібну мапу якнайшвидше і намагалася створити обласні центри, а їх і так аж двадцять п’ять. А по-друге,… 

…можна було б зробити й виключення з правила, бо більше сотні звернень мене пройняли, та я не знаходила жодної точки зв’язку в зруйнованому Маріуполі, місто мовчало.

Сама ідея колекції з 25 каблучок базується на створенні особливої мережі, що об’єднає наші регіони. На цих каблучках будівлі, які мені відгукуються в нескінченних пошуках. Ці будівлі можуть мати різну історію, різний вигляд та фізичний стан, але є щось неймовірне потужне або в них, або у місці під ними. 

Коли ж я почала думати про Маріуполь, дивитися фото і відео, подорожувати Google maps і спілкуватися з людьми, то відчула залишкову енергію тільки в спорудах металургійних комбінатів. Навіть спробувала щось намалювати, та руки опускалися і я чітко зрозуміла — немає в мене (та й в нікого, мабуть) жодного права зробити в сріблі те, що потім буде телепортувати людей не до теплих спогадів про життя, а в чорне провалля війни та смерті. Екологічність будь-якого творіння, на мою думку, наразі важливіше креативності й оригінальності. 

Намагалася відсунути від себе подалі тему амулета з Маріуполем, з дуже пораненим, важкохворим містом, навіть кілька разів пояснювала запитуючим, чому ніяк не можна робити каблучку з Драмтеатром, хоча зазвичай ніколи не дозволяю собі лізти з такими розмовами.  Але кожна прем’єра нової каблучки з містами пробуджувала нові запити…
Я розуміла, чому так відбувається. Люди дійсно хотіли, щоб про їх окуповане місто не забували, люди бажали отримати хоча б у сріблі часточку свого рідного міста. Але міста не у вирі війни, а того, де було життя, щастя, звичні турботи.

Варто було це відчути серцем і відповідь на питання «що можливо зробити?» знайшлася миттєво. Вона лежала на поверхні, але невидима, бо шукала я точку зв’язку для каблучки в велику колекцію, а треба було створити зовсім окрему річ. Я побачила її, неймовірно потужну і стійку, горду, гарну й міцну, просто надзвичайну… Почала читати про неї, дивитися на відео, дізнаватися про різні дрібні деталі — все підтверджувало, що маріупольське місце сили, яке можна усім на користь відтворити у сріблі, нарешті знайшлося. 

Це вона, червона Стара Вежа, тридцять три метри стрімкості та непохитності, що здіймаються у небі посеред міста. Восьмигранна ракета, що впевнено прямує з минулого у майбутнє. 

Стара Вежа з 1910 року багато чого побачила та багато чого зробила корисного для маріупольців. А ще вона витримала і фашистів, і рашистів. Кажуть, що справа в майстерних будівельниках, особливій цеглі та цементі з додаванням яєчних білків, та мені здається, ще щось допомогло Вежі встояти майже без ушкоджень під час шалених бомбардувань. Вона просто повинна була встояти, упертися як голка в небо і дарувати надію, як спочатку вона дарувала місту воду.  

А ще срібна Вежа нагадує мені заговорену срібну кулю, і подумки я відправлю її у голови тих, хто хотів позбавити усіх нас майбутнього. Щоб куля летіла швидше і рівніше, 50% вартості з кожного підвіса ми будемо перерахувати на потреби ЗСУ (через фонд «Повернись живим»), бо саме наші воїни зараз є головними чарівниками. А вже після визволення Маріуполя та перемоги обов’язково підсилимо головну Вежу за рахунок маленьких срібних веж. 

Ми не зможемо зробити багато підвісів «Маріуполь. Стара Вежа» — вони будуються довго і складно, але намагатимемся робитимемо все одно. В Інстаграмі їх теж не буде, бо тема дуже складна, а я тільки шукаю слова, щоб розповісти про почуте й відчуте, про історію вежі та історію міста. Всередині Орінгоспільноти мені легше було наважитися зробити перший крок та показати нарешті вам цей дивний символ.   

Мрію одного дня піднятися на оглядовий майданчик на шостому поверсі Вежі й побачити навкруги місто Марії, яке оговтується, одужує і відроджується. Розумію, наскільки зараз це складна мрія, але ми з вами вже навчилися мріяти складно та потужно.

Дякую за підтримку, друзі. Рухаємося вперед, до перемоги!

Олена Маслова