Рану, нанесену Батьківщині, кожний з нас відчуває в глибині свого серця.

Віктор Гюго

Значення слова патріотизм у довгих коридорах світової історії набуло занадто різнобарвного окрасу. Це чи не найзручніший інструмент маніпулювання в політичних кулуарах, чи не найгарячіший привід для сперечань на кухнях пересічних громадян та ще багато чого. Сприйняття патріотизму дуже відрізняється від людини до людини, від країни до країни. Хіба що в одному сходяться представники різних націй — його не можна виховати. Циркова вистава з садистським нахилом під назвою «патріотичне виховання», яку десятиріччями показують у сусідів – яскраве тому підтвердження. Коли патріотизм забивають у голову ніби цвях, його гострий кінець обов’язково знайде вихід у непередбачуваному місті, сама ж конструкція зрештою розвалиться.
Особливість же нинішнього патріотичного настрою, котрим охоплена наша нація, полягає в тому, що в нас не було часу ставити собі запитання: «Що для мене є Україна?» Бо відповіді пролунали раніше, за мить різко окресливши межі найдорожчого.

Якщо брати за приклад цьогорічний конкурс «Срібна Мрія», то безперечно лідерами за чисельністю стали ескізи, натхненні патріотичними думками учасників. Творчість увібрала у себе тугу, біль, страх, щоб виплеснути на папір світло, силу і віру. Так народжувались новітні символи багатовікової боротьби, підіймаючи на поверхню забуті долі та слова, а також почуття, про які ми до цього й не замислювались.

Потужно зазвучав ескіз підвіса «Коли зійде українське сонце...», заколисуючи впевненістю, що перемога буде за Україною і навіть саме Сонце вийде нам на допомогу. В ньому чарівно поєдналось все те, що першим спливає на думку, коли говориш про Україну. При чому, ці «культурні мітки» вже набули світового масштабу. Це і родюча земля, і золото пшениці, і дуб з калиною — уособлення всього щирого, доброго, міцного, ще й зігрітого променями переможної зірки. Міцний амулет, викуваний спогадами поколінь, вірю, обов’язково наблизить пророцькі слова Джохара Дудаєва.

У нації героїчних людей навіть звичайні предмети набувають якоїсь містичної сили. Інакше як можна пояснити надзвичайну міцність порцелянового півника з Бородянки, що не зламався під ударами ворожих літаків? Чи не найголовнішим прорахунком орків вважають, те що вони недооцінили характер українців, їхню жагу до волі: «Вони хотіли поховати нас, але не знали, що ми – насіння». А от чи знали ми самі, що не схилимось перед навалою? Так, будемо боятися за рідних, за себе, деколи панікувати, деколи давати вихід емоціям, але все одно не схилимось? Якщо і сумнівались колись, то тепер точно не маємо права. Порцеляновий півник задав високий стандарт стійкості для всієї нації. І як же без жмені зернят? В них готове прорости майбутнє цілої країни. От і підвіс «Паросток надії» — дуже добра і наповнена світлом прикраса про те, що «щоб не сталося – ми витримаємо, і проростемо ще більш квітучими і сильними».

А третя прикраса, що зараз надає сили сміливіше дивитися у майбутнє, якраз присвячена всім тим, хто ціною власного життя боронить нашу країну і надію на її відродження. Жетон «Вірю в ЗСУ» для мене, як для автора прикраси, став спробою віднайти власний ключ до рівноваги, коли звичні методи виявилися недоречними та недієвими. Коли водночас не те що власний комфорт, а скоріше саме існування залежить від стійкості людей, що стали на захист всієї країни. Звісно, не можна в повному обсязі передати ані вербально, ані матеріально те, як сильно ми пишаємося нашими Збройними силами та чим завдячуємо за кожен подарований ними світанок. Та якщо наші думки мають хоча б крапельку впливу на вагах Всесвітньої долі, нехай це коротеньке заклинання надасть всім нам впевненості на важкому шляху.

Чи можна сказати, що цьогорічний конкурс подарував нам не просто прикраси, а коштовні прояви патріотизму? Особисто мені більше до вподоби інше трактування. Всі ми довіряємо своїм мріям найпотаємніше, те, що важко спрогнозувати, передбачити та прорахувати самотужки. Те, задля здійснення чого замало звичайного бажання. Ці мрії про вільну й мирну Україну жили в нас весь час, хто зна, може ще з часів козацтва. Амбіції сусіда стали для них каталізатором, а «Срібна Мрія» - аркушем паперу, що перетворив на малюнок мережива думок та молитов. Ваші вподобання на голосуванні та коментарі подарували мріям голоси, а чарівники Орінго додали срібної музики, щоб цей спів змогли почути у кожному куточку України та за її межами. Одні почують пісню про любов і відданість, інші про віру та мужність, але перш за все — про Україну.

Наталія Орінго