є час коли камінь наріжний – зброя

і час коли камінь – тіло і хліб…

(Юрій Іздрик)

Назва у цього тижня з’явилася не випадково. От взагалі не можу прийняти нав’язувану з кожної праски незначущість слів. Тримаюсь з усіх сил як маленький гвинтик, упираюся й не дозволяю даху сповзти до безодні хаосу разом з девальвованими словами та поняттями. То президентам держав та лідерам думок можна бовкати що завгодно, а маленькі гвинтики мають триматися. 

Зараз мова саме про наріжні камені, про те, на чому базується внутрішній світогляд, як будується взаємодія із зовнішнім світом та з чого виникає творчість, найпомітніша ззовні частина світогляду. 

Наріжний камінь можна розглядати як частину суспільного уявлення про початок створення світу. У Єрусалимі релігійним каменем є скеля Храмової гори, на вершині якої сяє золотом мусульманський Купол Скелі. Дуже тісно усе пов’язане між собою у колисці трьох великих релігійних течій і не розділиш територіально їх корені. Та нам легше підійти до наріжного каменя через християнське бачення, навколо якого останнє тисячоліття будувалася українська свідомість. У Новому Заповіті є такі слова Апостола Петра: «Ось кладу Я на Сіоні Каменя вибраного, наріжного, дорогоцінного, і хто вірує в Нього, той не буде осоромлений! Отож бо, для вас, хто вірує, Він коштовність, а для тих, хто не вірує, камінь, що його занедбали були будівничі...»  

Якщо ми віримо у значущість каменя, шляху, події, почуття чи слова — вибране стає коштовним, закладається в наш фундамент. Якщо не віримо, не підтримуємо, то тоді це  «…і камінь спотикання, і скеля спокуси, і об нього вони спотикаються, не вірячи слову, на що й призначені були».

Я є тим, у що вірю. Я є те, що говорю. Я є те, що роблю, і не можу робити те, у що не вірю.

Навіть коли щиро намагаюся заради реально важливої мети (виживання бізнесу, турбота про близьких, підтримка воїнів) посунути трохи наріжний камінь та змінити ставлення до того, що вважаю особисто неприйнятним, башта світогляду одразу загрозливо крехтить та гойдається. Відверто складно тримати такий упертий світ, який не сприймає компроміси. 

Щоб отримати стабільну популярність, яка дозволить мені хоча б інколи відходити від керма, не турбуючись за завтрашній день Орінго, треба переходити в іншу лігу та грати за іншими правилами. Але тут одразу починається купа «але»...

До списку чітких табу входять: 

-  колаборації з різними зірками та блогерами, бо не можу відповідати за думки й поведінку іншої людини, з якою потрібно зблизити орбіти;

-  участь у різних заходах та отримання грантів, що спонсоруються за рахунок грошей сумнівного походження — ці гроші можуть зіпсувати репутацію тих, хто до них торкається;

-  загравання на болючих струнах сьогодення, використання хайпу та інших ризикованих прийомів, бо наша місія — у протилежному боці;

-  вигадування (заради яскравого сторітелінгу) того, чого ніколи не було та розголошення того, що насправді траплялося з нами чи замовниками...

Також існує багато дрібних спотикачок, коли ніби й нема червоного прапору, але щось у повітрі майорить: і люди гарні, і наміри добрі, але все одно не складається, бо різні темпи життя чи ще щось невидиме.

І ось нам нарешті трапилася майже ідеальна можливість гучно сказати про себе — виставка «Орінго. Мистецтво срібних історій», яка максимально нам підходить, бо не містить майже нічого негативного з переліченого вище. Певні складнощі викликає поєднання класичної держустанови і нашої киплячої підприємницької енергії, але я вже привчилася кипіти в інший бік. 

Не скажу, що виставка вже стала популярної чи відомою в широких колах, та й нічого дивного: одночасно відкрилася на вокзалі WOW-виставка зовсім іншої направленості, де теж є власна Пектораль і люди її реально там бачать уперше, тому що переважна більшість українців взагалі нічого не знають про Скарбницю. 

У нашій ювелірній бульбашці виставку сприйняли чудово, бо про Орінго складно сказати щось погане, якщо не фантазувати. Впевнена, що попереду нові мистецькі та наукові дослідження Орінго-творчості, та що ми протягнемо ювелірне свято.

Маю й особисті несподівані наслідки від виставки: мої рідні та близькі нарешті дізналися, чого це я весь час працюю, що насправді роблю і тепер мною пишаються. 

Виставка йде вже місяць, отже прийшов час трохи додати їй життя. 02 листопада (у неділю) ми плануємо у музеї провести зустріч з бажаючими. Окрім кураторки виставки Ірини Удовиченко там буде Юрій Курилюк. Я також приїду, квитки вже купила. 

Довго разом підбирали назву події, яка розкриє настрій якомога краще і зупинилися на «Наріжний камінь творчості». Офіційний анонс чекаємо найближчими днями, а поки можу тільки трохи зацікавити натяками: Юрій Львович прочитає лекцію про камені, я трохи розповім про те, як завдяки камінню виникає натхнення, а пані Ірина збере це до купи. Також можемо відповідати на питання, якщо вони будуть.

Мрію організувати нормальний відеозапис, як вдасться — зроблю вам звіт про зустріч.

Є можливість до 30.10.25 поставити питання пану Юрію про камені природні або синтетичні, геологію, гемологію, Swarovski, Орінго… чи ще щось.

На одне питання пан Юрій відповість на зустрічі і воно ж буде головним призовим (подробиці – 04.11). Інші питання стануть базою для нового інтерв’ю з ним, яке зробимо у листопаді, а також… Сюрпризи будуть.

Пишіть своє одне питання в коментарі, усе обов'язково передам. 

З любов’ю, Олена Маслова