"Час розкидати каміння і час його збирати" - ця фраза, як і безліч інших, усім відома і багатьма цитована, а її першоджерело - Книга Екклезіаста - вважається однією з найзагадковіших у всій Біблії. Не претендуючи на розкриття всіх таємниць, давайте спробуємо поглянути на неї ближче...

Про Книгу Екклезіаста знають, що вона дуже давня, що написана вона легендарним царем Соломоном, і що важко знайти книжку більш песимістичну - один початок чого вартий: "Наймарніша марнота, сказав Проповідник, наймарніша марнота, марнота усе!". Не знають про неї, що з усіх біблійних книг вона наймолодша, що написана вона у віршах, що її умовний автор називає себе жіночим ім'ям і впродовж усієї книги практично не говорить про Бога. Дивацтв і протиріч у Книзі Екклезіаста стільки, що деякі богослови - і християнські, і юдейські - взагалі сумнівалися в її канонічності. Те, що вона все ж увійшла до складу Біблії - чергова дивина... 

...Усе почалося вже з назви. Першим перекладачами Біблії з давнього івриту були греки, які з подивом дізналися, що оригінальна назва книги - Кохелет - це слово жіночого роду з коренем "кахал", що означає "збирати разом". "Кохелет" - буквально "та, що збирає". І це при тому, що сам автор у тексті називає себе "царем із роду Давида", і жінкою начебто не є... Зніяковівши й спантеличившись, греки переклали дивну назву як "Екклезіаст", грецькою - "публічний оратор", на цьому заспокоїлися й ніяковість загладили. Утім, греки могли собі це дозволити, а ось середньовічні іудейські вчені постійно натикалися на цей дивний факт і щосили намагалися його якось пояснити. Італійський рабин Ісайя ді Трані стверджував, що Соломон написав цю книгу в похилому віці, коли був слабкий як жінка, тому й узяв собі жіноче ім'я. Арабсько-іудейський вчений Соломон бен Іорохам пропонував більш піднесене пояснення: подібно до того, як жінка народжує дитину, автор книги народжує на світ мудрість. А вчений Йефет бен Алі припустив, що автор назвався жіночим ім'ям тому, що Мудрість (на івриті "хохма") - жіночого роду. Як би там не було, справжні наміри Екклезіаста, ким би він не був (чи все-таки вона?), залишаються таємницею.

Такий вигляд мав цар Соломон у старості на думку ілюстратора Густава Доре

Традиційно вважається, що книга Екклезіаста написана царем Соломоном, проте сумніви в цьому з'явилися вже давно. Першим сумніватися почали протестантські богослови та науковці: надто вже мова легендарного царя була несхожою на звичайний біблійний іврит, натомість доволі сильно - на арамейську, молодший родич івриту. Ось тільки довести ніхто нічого не міг майже триста років. Хіба мало чому мова не схожа, можливо, у царя Соломона літературний стиль такий... І лише у XX столітті нарешті вдалося знайти доказ!

Ним виявилося одне-єдине слово - pardēs, "сад". Що ж у ньому такого особливого? А те, що це слово запозичене з перської мови. Ось тільки про персів іудеї вперше дізналися через приблизно 400 років після смерті царя Соломона. Тут-то і стало зрозуміло, що щось не сходиться, і книга Екклезіаста насправді набагато молодша, ніж вважалося. А останні дослідження і зовсім стверджують, що з усіх біблійних книг Екклезіаст - наймолодша, і невідомий автор написав її десь у III столітті до нашої ери. Імперія персів, яка подарувала івриту слово pardēs, вже встигла впасти під натиском Олександра Македонського, та й імперія самого Олександра відійшла в минуле, в Греції буйним цвітом цвіла філософія, а ім'я царя Соломона вже стало легендою... Певно, саме популярність грецької філософії й надихнула невідомого Кохелета на написання своєї книжки, в якій він сперечається і з греками, і з юдеями, проголошуючи погляди і тих, і інших "наймарнішою марнотою".

До речі, звідки взагалі взявся цей вислів? "Суєта суєт" чи "наймарніша марнота" - мабуть, найвідоміша цитата з Екклезіаста. І це не просто незвичайне поєднання слів - це віршований рядок. Насправді книга Екклезіаста складається з віршів мало не повністю! Інша річ, що це вірші на івриті - а в стародавньому івриті поняття вірша зовсім інше. Як ми розуміємо, що перед нами поетичний текст? За кінцевою римою і ритмом. Стародавні юдеї кінцеву риму не визнавали, для них ознакою вірша була наявність повторень і паралелізмів. Повторення - це зрозуміло що, "наймарніша марнота" - класичний приклад. А паралелізм - це коли рядки схожі за будовою, але відрізняються за змістом. Погляньте на найвідоміші рядки з Екклезіаста:

час розкидати каміння і час каміння громадити, час обіймати і час ухилятись обіймів,

час шукати і час розгубити, час збирати і час розкидати,

час дерти і час зашивати, час мовчати і час говорити,

час кохати і час ненавидіти, час війні і час миру.

Схожі один на одного, правда? А зміст у них при цьому не просто відрізняється, він взагалі протилежний. Обидві ознаки вірша на івриті на місці. Тож це справжнісінький поетичний фрагмент! Причому з точки зору івриту вельми вишуканий. І таких фрагментів - мало не вся книга:

Хто яму копає, той в неї впаде, а хто валить мура, того гадина вкусить.

Хто зносить каміння, пораниться ним; хто дрова рубає, загрожений ними.

Якщо раптом вам захочеться перечитати книгу Екклезіаста, можете самі пошукати в ній віршовані рядки (з поправкою на переклад, звісно). Так читати буде значно веселіше.

До речі, насправді книжка набагато оптимістичніша, ніж прийнято думати. Рядки про марноту і збирання каміння знають усі, а чи багато хто пам'ятає, якого висновку доходить Кохелет?