Заклик слідувати за мрією можна почути досить часто. Але якщо послухатися і піти за нею, куди вона може завести? Ця історія показує, що часом вона може привести мрійника в легенду - у прямому сенсі цього слова. 

Чи доводилося вам мріяти про щось настільки неймовірне, що навіть мріяти про таке безглуздо? Наприклад, полетіти на Марс або отримати в подарунок на день народження Перстень Всевладдя? Подібні мрії однаковою мірою непрактичні та неймовірні, навіть самі ті, хто мріє, зазвичай не надто прагнуть їх втілювати. Але наша сьогоднішня історія - про людину, яка втілила в життя мрію саме такого штибу, а заодно про те, чим це для неї обернулося.

Отже, жив-був собі так у 1850-х роках один німецький підприємець на ім'я Йоганн Людвіг Генріх Юліус Шліман. Де саме жив, сказати важко, оскільки через професію і неспокійний характер він постійно роз'їжджав по всьому світу. До початку нашої історії Шліману було 33 роки, на його рахунку на той момент були десятки успішних угод, приблизно стільки ж сумнівних авантюр, дванадцять вивчених мов і невеликі статки. Характером він вирізнявся неспокійним, вічно вплутувався в різні історії, часом вельми дивні, на місці не сидів ніколи, а інтереси і захоплення змінював із запаморочливою швидкістю. У 1855 році у Шлімана з'явився черговий інтерес - грецька мова. Ось із неї-то все і почалося.

На фото: підвіс "Кінь у яблуках"

З чого раптом процвітаючий комерсант раптом захопився грецькою мовою, достеменно невідомо. Відомо, втім, що спочатку він збирався вивчити новогрецьку з торговельних міркувань, а давньогрецька йому попалася випадково. І так склалося, що вона стала черговим захопленням Шлімана (і тринадцятою мовою на його рахунку). Вивчав її Шліман у вельми простий спосіб: читав "Іліаду" й "Одіссею", перекладав і виписував незнайомі слова, граматикою, за його власними словами, не займався взагалі, проте вже за кілька місяців почав побіжно читати й писати. І, мабуть, якусь дивовижну метаморфозу спричинила ця мова в голові й душі нашого героя, бо від мови Шліман перейшов до міфології, потім до історії; минув рік, проте захоплення стародавньою Грецією й не думало його полишати. Ба більше - тридцятичотирирічний Шліман всерйоз задумався про академічну кар'єру. Ні, не тому, що високо цінував академічне знання, а тому, що в університеті можна було дізнатися щось нове про Грецію!

Щоправда, мрію довелося відкласти на цілих дев'ять років: Шліман, який не гребував сумнівними махінаціями, заліз у величезні борги та опинився втягнутим у довгий судовий процес. Процес затягувався ще й тому, що Шліман періодично втомлювався і починав прокрастинувати, до того ж досить оригінальним чином - вивчаючи латинську мову. А 1864 року і зовсім зірвався в навколосвітню подорож, почасти через жагу до пригод, почасти, щоб укласти пару-трійку угод і поправити свої фінансові справи. Повернувшись із подорожі, він абияк залагодив справи з боргами і вирішив все-таки йти до своєї мрії - і вступив до Паризького університету. До слова, на той момент йому було вже 44 роки! Але "стати розсудливим" і "взятися за розум" у нього і в думках не було. Адже на нього чекала Греція!

В університеті Шліман навчався старанно, але досить безладно: грецька мова, арабська мова, французька література... Якось раз він випадково потрапив на курс археології - і це вирішило все. Він зрозумів, яким чином зможе досягти своєї обожнюваної стародавньої Греції - розкопавши її! Сказано - зроблено: 1868 року, ще толком не закінчивши навчання, Шліман їде до Греції. Він відвідує Корфу, Ітаку, Мікени, приходить у повний захват і пише запит про дозвіл розкопок турецькій владі (тоді Греція ще входила до складу Османської імперії). Від влади отримує вкрай ввічливі негативні відповіді; однак це його не зупиняє - він вирушає на пагорб Гіссарлик і розпочинає там розкопки самостійно. За його розрахунками, саме там мають знаходитися руїни легендарної Трої. І йому посміхається удача - робітники відкопують фрагмент стародавньої кам'яної стіни! Невже це залишки укріплень Трої? Але радіти зарано: дізнавшись про несанкціоновані розкопки, місцева влада наказує Шліману припинити і... засипати все як було. Шліману доводиться підкоритися. Але він не здається і через рік повертається на те саме місце. І якщо ви думаєте, що цього разу він отримав дозвіл, то ви помиляєтеся.

Шліман із колегами біля розкопаних "Левових воріт" у Мікенах; Шліман - нагорі, спирається на левів

Якщо до того Шлімана можна було назвати дуже захопленим, то з початком повноцінних розкопок він перетворився на одержимого. Він проводив на розкопках день і ніч, його не зупиняли ні дощі, через які розкопки перетворювалися на болото, ні отруйні змії, ні навіть епідемія малярії, що почалася. Він повертався до своєї умоглядної Троє сезон за сезоном, усі його думки були зосереджені на Троє; навіть новонароджених доньку й сина він назвав Андромахою й Агамемноном. Через його одержимість страждали не тільки діти, які отримали дивні імена, не тільки дружина, яку він залишав на самоті на багато місяців, і не тільки наймані робітники, яким він давав імена з "Іліади", щоб простіше було запам'ятати (!), а й його ж археологічні знахідки. Усе, що, на думку Шлімана, не належало до гомерівської давнини, він просто викидав! Колеги-археологи не раз звинувачували його в дилетантстві, а сучасні вчені досі пригадують йому втрату безлічі цінних артефактів.

Однак 1876 року він все ж домігся свого. Ну... або майже. Пізньої осені, після багатьох місяців виснажливих розкопок під дощем, на тлі конфлікту, що розгорався з грецьким Археологічним товариством (якому дуже не подобалися брутальні методи Шлімана), нашому герою нарешті посміхнулася удача! Його робітники розкопали п'ять багатих кам'яних гробниць; найбільшу Шліман радісно охрестив "могилою Агамемнона". Саме так він і презентував знахідку в газетах. Зусиллями Шлімана було запущено справжню рекламну кампанію, що розповідала про виявлення археологічних підтверджень подій "Іліади". Яке ж було його здивування - радісне чи ні, сказати важко - коли з'ясувалося, що гробниці не мають жодного стосунку до Трої, тому, що вони... набагато старші. (За останніми даними, вони відносяться до 16 століття до н.е., тобто, вони старші за гомерівську Трою приблизно на 300 років). 

Втім, навряд чи це вже мало значення. Головної мети було досягнуто - Шліман довів усьому світові, що стародавні легенди можуть виявитися цілком реальними. Він здійснив свою мрію - доторкнувся до Греції навіть давнішої, ніж розраховував. Нехай його мрія була абсолютно божевільною - але вона здійснилася! Щоправда, варто сказати, що здійснилася вона чималою ціною і коштувала безлічі грошей, сил, часу, здоров'я робітників, дружини Шлімана і самого Шлімана; розхитала репутацію нашого героя, ледь не зруйнувала його шлюб і довела до справжнісінького "давньогрецького божевілля". Наприклад, на радощах від перших знахідок він вирішив збудувати собі в Афінах будинок "у мікенському стилі": зі стилізованими мікенськими фресками, без м'яких меблів і гарячої води, оскільки, на думку Шлімана, приблизно так мали виглядати палаци часів Гомера. Жити в такому будинку було незручно всім, окрім самого Шлімана, проте він наполіг, щоб дружина з дітьми переїхали саме туди... 

Як тут не згадати мудрість уже пізнішої, античної Греції: "Головне - міра в усьому"? Відсутність міри навіть у такій прекрасній речі, як мрія, може призвести до ексцентричності і, врешті-решт, до божевілля. Можливо, Шліману варто було трохи уважніше читати своїх улюблених класичних авторів... Але, як би там не було, в історію він увійшов - як великий фанатик і великий мрійник. 

Женя Орінго