Наші внутрішні орінговські свята завжди виникають випадково й мимоволі — у ту мить, коли відкриваються нові двері, ще ніхто не знає, чи виникне за цими дверима щось більш-менш нормальне. Одним теплим липневим вечором, дев’ять років тому, я зависла на роботі, бо хотіла опублікувати на сайті експериментальні прикраси...

Весь тиждень відкладала це дійство, а в п’ятницю вирішила зачистити план, опублікувала новину зі світлинами та й поїхала додому. А за декілька годин побачила, що химерні прикраси зірвали овації. 

Літо було менш насичене замовленнями, виникали робочі паузи, тому Сергій Омельченко й створив ті перші підвіси. Зробив він їх з використанням різних ювелірних технік, які з захопленням опановував, та з каменями, які у слушну мить підсунула під майстерну руку, щоб майстер раптом не засумував та продовжував рухатися далі. 

Тепер дуже багато різних ювелірів роблять різні прикраси з кабошонами і це вже значно вище рівня «ярмарків каменів», це вже стало модно й круто. Як і модно усе поспіль називати ексклюзивами або ручною роботою… А дев’ять років тому я починала писати ексклюзивну історію навпомацки: шукала камені (тоді з ними було значно легше), вигадувала історії для колекцій та імена, малювала ескізи для майстрів і тішилася цим як дитина. 

Нічого незвичного в тому, що в каталозі почали з’являтися прикраси, зроблені вручну від початку й до кінця, насправді й не було. У 2016 році ми переїхали з промзони в чудовий район, остаточно відійшли від стабільної гуртової торгівлі, щоб зануритися у непередбачуваний роздрібний океан і ексклюзивні прикраси додали «первинному бульйону» Орінго спеції, необхідні для справжнього ювелірного дому. Просто настав тоді час тектонічних змін, які створили впізнаваний рельєф, незмінний впродовж багатьох років. 

Що буде далі — передбачити складно. Хочеться вірити, що зараз теж черговий час тектонічних змін, що ми знову втримаємо творчу хвилю та знову відкриємо нові двері… А поки згадаємо 14 липня, як тихе свято «для своїх» та прочитаємо передбачення з перших амулетів:

 Екзотичний «Чорний рис» з обсидіаном, глибокий та таємничій.

 «Далека Ірландія» з оптимістичним арізонським хризопразом, в якому звучить традиційна ірландська музика. 

 І чароітовий «Алхімік», який багато що може розказати про питання, на які відповідають тільки всередині себе. «Мир і хаос, гармонія і тектонічні зрушення — ціла карта Всесвіту в одному невеликому підвісі».

Зараз я збираю артефакти для виставки і особливе захоплення в мене викликають ексклюзивні прикраси, бо ніколи стільки їх одночасно я не бачила. Скоро прибуде на зустріч «Чорний рис», який продовжує триматися харківських берегів. Де живе «Далека Ірландія», теж знаю — підвіс знаходиться максимально близько до центру натхнення. А от кому підказує питання й відповіді «Алхімік», пригадати не можу, на жаль…  

Орінговські свята не про те, що одного разу відбулося та більше не повториться, це не привод побайдикувати… Наші свята існують, допоки пишеться їх історія. День ексклюзивних прикрас досі можливий, бо продовжують народжуватися речі, для яких потрібні руки майстра, сила усіх стихій, срібло й каміння та головне — володар, який відчує зв’язок з артефактом і покличе його.

А поки спокій нам усім навіть і не сниться, продовжую готувати нове свято Орінго — велику виставку. Срібні історії мають продовжуватися. 

З любов’ю, Олена Маслова