Коли я на минулому тижні починала міркувати, що треба ж розповідати про передноворічні плани, то світло ми бачило значно частіше… Ситуація наразі вже виглядає надзвичайною і навіть наша виняткова винахідливість та паранормальна пристосовність не усе може здолати, принаймні швидко. 

Після останньої атаки рашистів ми потрапили на «нещасливу» лінію. Якщо раніше нас відрубали від мережі за розкладом та навіть не щодня, тепер нас інколи вмикають, до того ж відбувається це в незручний для пересування по місту час. Сприймаю це як стихійне лихо, проте для відповідального бізнесу, який завжди планує роботу, подібні обставини вкрай травматичні. 

Проілюструю глибину бізнес-травми деякими прикладами: 

-  за два робочих дня цього тижня струм в мережі був дві години, це сумний рекорд;

-  наша ливарня не менше ніж два-три рази на тиждень потребує якісної трифазної напруги, спочатку 2 години по 3 кВт на формування, потім безперервно 14 годин по 5кВт на витопку воску і прокалку опок (піч самостійно працює вночі по спеціальній програмі), а потім ще кілька годин по 7кВт на саму відливку;

-  окрім головного споживача на виробництві є ще безліч менших: усі прилади їдять електрику, а деякі навіть жеруть;

-  на усіх чотирьох поверхах ювелірного будиночка виключно електричне опалення, в нормальний зимовий місяць це одночасно від 10 кВт/год;

-  на цю зиму ми займаємо лише два поверха: сконцентрувалися на нижньому (напівпідвал) і першому (де замість вікон фанера) — природнього освітлення там немає зовсім, а працюємо ми не тільки руками й головою, а й очима;

-  без світла сидимо не тільки ми в офісі — якщо хтось спробує працювати вдома, теж потрібно спіймати світло і інет;

-  для відправлення готових прикрас потрібно не лише запакувати, а ще й роздрукувати документи наші та на «Нову пошту»;

-  гинуть рослини та рибки, і подіти їх ніде – в ковдру не замотаєш, вдома в усіх теж не Африка...

Перелік не вичерпний, звісно, лише частковий опис поточного становища. Я можу розширювати і заглиблювати тему, проте сенсу в цьому немає ніякого. Це просто звичайне справжнє лихо. 

Колись процеси в ювелірному будиночку виглядали чарівно, в просторих світлих приміщеннях вирувала енергія творіння:

Зараз усе інакше з виробництвом, містом та людьми… Темрява і холод — такі ж ракети цієї клятої війни, як і усе лайно, що летить на наші голови. Тільки на відміну від гучних обстрілів, енергоцид з холодомором підповзають непомітно, підступно, без сирен, про них не пишуть телеграмні пабліки щось на кшталт «виповзло з блетгорода десять годин без світла під час морозу й пронизливого вітру» чи «внаслідок енергоциду ще один бізнес припинив свою діяльність». 

Коли довго знаходжуся у темряві, романтики у свічках не бачу. Коли вдома немає ні світла, ні зв’язку, ні тепла, відчуваю себе ніби заживо похованою… І нема ніяких сил хоча б щось робити з цим. Просто замотуюся у ковдру, даю кішці залізти мені на голову і чекаю перемоги світла над темрявою. 

Потім згадую, як безліч людей у місті не мають можливості розпалити мангал у дворі чи чадний камін у хаті. Розумію, що десь на дев’ятому поверсі сидить бабуся, яка не може без ліфту вийти за їжею, а мама не може викупати немовля та зварити обід школяру, який не може вчитися вже й онлайн… А як бува холодно нашим воїнам, навіть уявити не можу. 

Багато страшного, сумного та безглуздого завдяки сусіднім нелюдам може відбуватися з українцями цієї важкої зими. Холод підсилює втому, темрява спустошує, але на відміну від гарячої зброї з цією напастю поборотися можна і потрібно. 

Треба слідкувати за станом організму, не дозволяти собі мерзнути, щоб не загускли  кров і лімфа — в цьому мені допомагає багатошаровий теплий одяг і зручне тепле взуття (ноги – наше все), термос зі смачним чаєм, чорний шоколад, вівсянка на сніданок, постійна розминка і багато справ, набагато більше, ніж до зими, щоб не відморожувалися мізки. 

А щоб не відморожувався бізнес — потрібно тренувати винахідливість. Хоча й доведеться переносити частину відправлень з цього тижня, але я впевнена, що вони відбудуться. Ми не для того витримали обстріли та усі напасті минулих дев’яти місяців, щоб тепер перетворитися на кригу і зламатися. 

Антон якимось дивом терміново надіслав з Німеччини нового орінговського улюбленця, чарівний бензиновий генератор на 5кВт. За милу зовнішність та колір працьовитого хлопчика назвала Халком. У понеділок ми його трохи обкатали і вже сьогодні генератор частково врятував наш робочий день. Так, лиття і опалення він нам не подарує, але на виробництві лампи світять, бормашини працюють, є інет, живлення компьютерів і трохи світла в офісі тощо. 

Замість потужного і трифазного центрального компресора для тиску повітря, необхідного для багатьох процесів, наші умільці пристосували автомобільні компресори і навіть запасний з акваріума. На підлозі складне мереживо з подовжувачів, потрібно весь час під ноги дивитися. А щоб хоч якось зігріватися за умови відсутності опалення, придбали газовий таганок з невеличким балоном — тепер є окріп та гаряча їжа.

Покажу вам деякі фото з міста подій, вони хоча й темні, але дуже характерні. 

Сімволічна Міць України народжується під гуркіт генератора

Якщо раніше в нас були просто надзвичайні прикраси, то тепер вони не тільки надзвичайні, а ще й створені в надзвичайних умовах, тому й сила в них найнеймовірніша. Ми тримаємося і не зупиняємося, бо ви в нас вірите. Тому й робимо усе можливе, щоб вас зігрівала радість з Харкова. 

Що буде далі — побачимо. Обов’язково побачимо весну, перемогу і відбудову країни. І будуть екскурсії, колекції, виставки, нові книжки... Потрібно тільки втриматися і не загубитися у темряві цієї зими.

А ще в темряві я вдивляюся в неймовірне безкрайнє небо, таке близьке та заспокійливе. 

О.М.