Вже багато років до Дня Незалежності проводжу своєрідну інвентаризацію роздумів та поглядів щодо свого зв’язку з країною. А якщо додати до цього традиційне вивчення різних проявів свободи, можу сказати — в мене запланований доволі філософський тиждень чи щось наближене до цього. 

Насправді, роздуми не вщухають усе літо. Не зважаючи на грандіозну перевантаженість передвиставковими турботами, щоденними маневрами,  добуванням замовлень та їх виконанням, збираю до купи усі замітки до майбутньої книжки. Несподівано побачила в ній такий сенс, якого раніше не помічала… Поки про цей сенс промовчу, треба чітко сформулювати, бо мої мрії збуваються якось криво та зазвичай невчасно. Але натякну — це те, про що з 2019 року періодично згадую і вважаю, що воно потрібно. Потрібно українському суспільству і тонкому прошарку небанальних ювелірних мистців. 

От навчитися б мріяти у межах можливого, щоб не хотілося весь чогось дивовижного, химерного та нездійсненного, щоб вміти «по своєму ліжку простягати ніжки»… Та ніяк — тільки послаблюю контроль над думками і за декілька хвилин доводиться виловлювати їх у сусідній галактиці. Інколи це дратує, бо в голові голоси багатьох поколінь вчать бути практичною розсудливою та слухняною дівчинкою, заробляти й відкладати гроші, а не гарувати всесвітом не зрозуміло за чим. А потім відкриваю для перегляду альбом, де зібрано вже понад п’ятсот портретів прикрас до великої виставки і навіть голоси неохоче погоджуються — це круто й надихаюче. 

Посеред війни у прифронтовому місті на вівтарі українського мистецтва продовжує жевріти наш каганець. Зберігаємо в найдобрішому сріблі враження, досвід, роздуми, настрої та мрії. Зберігаємо книжки та історії, надії та мрії. І чим страшніші часи, тим важливіше зберегти вміння мріяти. 

Нащо воно усе тепер? На мою думку, ювелірне мистецтво потрібне, щоб тримати справжню красу світу ближче до тіла й душі, щоб дотик до прикраси нагадував: ми — люди, ми живемо тут і зараз, ми зробимо усе можливе, щоб наша історія продовжувалася. І мені здається, що на шляху до справжньої свободи не буває малих кроків чи неважливих деталей. 

Рухаємося вперед. Крізь війну, зневіру та втому рухаємося разом до свободи та здійснення мрій. 

О.М.