Прадавні символи, що впродовж своєї довгої історії встигли поширитись планетою, стали частиною різноманітних релігій та культів й здобули статус архетипів, доволі нечисленні. Надто універсальним, зрозумілим та змістовним має бути образ, щоб вкоренитись у підсвідомості поколінь. І дерево якраз належить до їх числа.
На чому ж тримається розповсюдженість цього символу? І чи не власними коренями дерева буквально живлять міфи, легенди та вірування, що з’явились навколо них? На цьому тижні ми заглибились у родинні переплетіння коренів, що сягають джерел історії. Та чи можлива була б ця стійка асоціація неперервності роду з деревами, якби не особливе уявлення людства про них?
Карл Юнг у своїх дослідженнях виявив, що сучасні образи та значення дерев, до яких апелює людство, є тотожним до тих, що зустрічаються у стародавніх писаннях, міфах та поезії, про які ми не мали попередніх знань. Тож, дерево є нічим іншим як архетипом, елементом людського колективного несвідомого, символом, глибоко закріпленим у мозку людей кожної культури. Від язичницьких обрядів до перших релігійних поклонінь і складніших філософських вчень, але щоб стати частиною цієї розгалуженої системи, дерево, як об’єкт, мало чимось привабити людину. Що виділяє його з-поміж інших представників рослинного царства? Звісно, велике значення мала роль дерев, як джерела їстівних плодів — в цьому випадку його життєдайна сила поширюється назовні. Але не на кожному дереві може вирости щось смачне та поживне, та й самі дерева надто відрізняються одне від одного на різних континентах, тож має бути більш змістовна база, щоб утворився настільки потужний символ.
Найпоширеніші зв’язки були прокладені через уявлення про ріст і розвиток. Завдяки тривалому циклу життя та чималим габаритам дерева є чудовою ілюстрацією послідовності та неперервності життя й згасання. Як з однієї маленької насінинки з’являються перші пагони, впродовж років вони набираються сил й міцності, щоб потім стати притулком й укриттям для інших форм життя і звісно, стати продовженням у сотнях таких самих насінинок.
Ці сталість, ріст одночасно знизу вгору та зверху вниз, взаємозв'язок листя, стебел і коріння, дивовижна здатність відроджуватися після зими або посушливих сезонів стали привабливими у багатьох культурах для порівняння з життям людини і як наслідок — існуванням цілого роду. І, можливо, саме корені, як прихований від очей (тобто в певному сенсі таємничий, загадковий), але при цьому життєво важливий орган, стали вирішальними в інтуїтивному слідуванні цьому символу.
Подивіться, як тему коріння, вкорінення, прив’язаності та спорідненості розкривають сучасні мистці, вдаючись до цього впізнаваного силуету. Хорхе Майєт навмисно наголошує на «підземному», виокремлюючи для коренів у своїх «деревних» проєктах набагато більше простору. Він ніби показую глядачеві, що видиме є лише частиною реальної картини. І нехай вас не вводять в оману квітучі гілочки, адже коріння цих дерев перебуває у незвичному для них середовищі. Так автор прокладає зв’язок з дитячими спогадами та своїм родинним корінням, переживаючи вимушене вигнання з рідної Куби.
Колумбійська художниця Доріс Сальседо також досліджує тему міграції, проводячи паралелі з корінням дерев. У своєму проєкті вона роздумує над сталим виразом «пустити коріння». Так ми зазвичай кажемо, щоб висловити бажання зробити місце своїм, незалежно від того, чи купуємо ми будинок, чи вирішуємо жити в одному місці протягом багатьох років. Відчуття спільноти, родини, перебування в оточенні власних речей, відчуття безпеки та захищеності допомагають сформувати уявлення про дім, яке викликає безліч емоцій та асоціацій, особливо якщо якогось із цих основ бракує. У монументальній інсталяції художниці сотні дерев, яким надали впізнаваний силует будинку з щільними стінами, поступово перетворюються на хащі, тож ця концепція залишається туманною.
Художник Джузеппе Лікарі створив з коренів дерев величезні люстри. Відвідування його виставки чи не єдина можливість помінятись місцями з деревами та опинитись не над, а під їхніми коріннями. Деякі гості намагались максимально відчути новий рівень взаємодії з земною твердю і просто лягали на підлогу. За задумом художника, цей прихований світ мав стати лінзою, дзеркалом, в якому люди можуть побачити простір, який вони займають у світі.
Дерево як ієрархія світобудови, протиставляння життя хаосу та місце, де зустрічаються минуле, теперішнє й майбутнє, в буденному уявленні напрочуд точно демонструє реалії людського буття. І опікуючись формою крони, смаком плодів гармонійним поєднанням з ландшафтом, все ж важливо пам’ятати про міцність наших коренів.
Наталія Орінго
Soko_Lova
Пт, 20/06/2025 - 11:58
Наталья Оринго
Сб, 21/06/2025 - 13:33