Квітень 1944 року. Із-під величезного каменю на порослому лісом схилі гори у Карпатах чутно: "Увага, увага! Ви чуєте голос вільної та незалежної України! Attention, attention! Ici Radio diffusiere ukrainienne clandestin La Libre Ukraine!". А далі – впевнений голос диктора і навіть звуки “Червоної калини”. І це зовсім не сюжет пригодницького роману в стилі альтернативної реальності. 

Камінь під яким розташовувалась радіостанція "Афродита", вона ж "Самостійна Україна" у 1944 році. Вигляд станом на січень 2020 року.

Це повстанська радіостанція "Афродіта", вона ж “Самостійна Україна” – може, найнеймовірніша історія Другої світової в Україні. Команда молодих людей, які два з половиною роки щодня піднімалися по канату до криївки, вирубаної в скелі. Останні 50 метрів – тільки так, щоб не залишати слідів. Там, де неможливо було розпалити вогонь, при газоліновій лампі готували новини для світу. 

“Зіна” – Валентина Горбач-Горбаченко (вона ж Левкович і Божиківська Оксана Іванівна) – основна дикторка радіостанції, читала текст спочатку російською, потім українською. Дивувала всіх витривалістю: жодного разу не поскаржилася на холод. 

Альберт Газенбрукс, бельгійський інженер з Брюгге,  псевдо “Західний”. Читав новини англійською,  французькою та німецькою мовами. Потрапив до УПА випадково – тікав з німецького полону, заблукав у волинських лісах. Довелося співати бельгійський гімн, щоб довести, що не німець.

Володимир Макар – псевдо “Вадим”. Володимир Макар жартівливо називав Альберта "мосью" і вправлявся з ним у французькій – вивчав її в польській в'язниці. 

Галина Чуйко писала і редагувала тексти українсько- та російськомовних передач, інколи підміняла ведучу цими мовами – Валентину “Зіну”.

Машиністка Ірина Гевак  (фото, на жаль, не зберіглося), псевдо “Ірка”, “Веселка”, друкувала тексти на єдиній українській друкарці, постійно борючись із латинською машинкою "передпотопового" типу, яка тільки заважала.

Загальне керівництво радіостанцією здійснював Ярослав Старух (псевдо: "Синій", "Стяг", "Ярлан", "Стояр") – полковник-політвиховник УПА. Саме він скликав наради в хаті, де працювала команда, визначав редакційну політику, стежив за змістом передач. 

Вони жили разом у холодних хатах, де взимку з рота йшла пара. Працювали за одним великим столом. Вечорами заслоняли єдине вікно коцем і готувалися до наступних ефірів. Одного разу ледь не згоріли – газолінова лампа спалахнула, вогонь розлився по столі. Кількома рухами накинули на полум'я коци, врятувавши папери і радіообладнання.

Тексти програм українською та французською мовами. Архів Центру досліджень визвольного руху

Газенбрукс у вільний час  розповідав друзям свої  пригоди з дороги через Волинь і Галичину, дивуючись: українці справді створили під окупацією "державу в державі". "Якби на щось подібне здобувся французький чи бельгійський резистанс, – казав він, – про це трубили б на весь світ як про небувале досягнення".

У січні 1944-го передавач переміщався все глибше в гори – для безпеки, але життя ставало ще важчим.

Влітку 1944 року підпільна газета «Щоденні вісті Української інформаційної служби» подала таке оголошення про роботу радіостанції: «Радіовисильня Українського революційного самостійницького руху – „Самостійв Україна“ висилає щоденно низку радіопередач українською, російською, французькою та англійською мовами. Відбір – на коротких хвилях у смузі 45-46 метрів. Години радіопередач українською мовою: 6.30, 12.30, 16.30 і 20.30, російською мовою: 21.00, французькою мовою: 22.00, англійською мовою: 22.30. Організуйте одиничне та групове слухання передач радіовисильні „Самостійв Україна“ та поширюйте в масах її зміст».

7 квітня (за іншими свідченнями – ввечері 6 квітня) 1945 року, о 13:20, за два кілометри на схід від села  Ямельниця Стрийського району Львівської області оперативна група Сколівського райвідділу НКВС та резервна рота 330-го полку військ НКВС виявили «Афродиту». «Шпак» і три охоронці загинули в бою, один поранений охоронець зумів урятуватись, а Альберт Газенбрукс потрапив у полон. Радіоапаратура була знищена, оскільки солдати НКВС закидали криївку гранатами.

Обкладинка справи на Газенбрукса з архіву СБУ. Організатора “Афродити” Івана Клима в січні 1944-го повісили у Дрогобичі німці. Через рік і два місяці чотирьох працівників радіостанції убили енкаведисти

Альберт Газенбрукс отримав 8 років ГУЛАГУ, вижив завдяки грі на скрипці в таборному оркестрі. У 1953 році був амністований, повернувся додому, до Брюгге. Але в листах до побратимів Газенбрукс підписувався "Західний" і додавав "Слава Україні!". До самої смерті у 1979 році вірив, що Україна буде незалежною. "Час моєї праці в Радіо 'Вільна Україна' – то були найкращі хвилини мого життя", – казав він. 

Радіохвилі "Афродіти" давно затихли. Але її послання досі актуальне: свобода – це не дар, це вибір. Той самий, який кожного дня роблять звичайні люди у незвичайних обставинах. Інженери, які стають дикторами підпільних радіостанцій. Вчителі, які йдуть добровольцями на фронт. Журналісти, які під обстрілами розповідають світові правду.

Голос у пітьмі не завжди добре чутно. Але він завжди чутний тим, хто готовий слухати.

Наталія Крюковська для Орінго