Сьогодні День Конституції України, саме той день, коли усі громадяни хоча б краєм вуха щось почують про головний закон країни, тож додам в цей потік свою маленьку крапельку і я. 

Писалася Конституція у далекому 1996 році, коли пріоритети у країни були простими: бігти далі від нескінченного совка і якось вижити, тому не дивно, що вона є прямим віддзеркаленням тих часів. Пам’ятаю, як на початку 1997 року уперше купила на книжковому ринку тоненьку брошуру Конституції разом з діючим тоді законом про підприємства, бо намагалася зрозуміти, куди рухатися у своїй діяльності. 

Так, я дійсно завжди мала під рукою усі поточні правові норми. Не зважаючи на те, що за давніми традиціями складність наших законів завжди компенсувалася необов’язковістю їх виконання, вважаю за потрібне читати усе. Завжди цікаво уявляти, яким би був світ навколо, якщо слово й діло йшли б поруч. )) Це цілком виправдано й з практичних міркувань: неодноразово мої нібито надлишкові знання виявлялися не зайвими, а сприяли виживанню…

Перші враження від швидкого читання Конституції були непогані, хоча й трохи здивувала згадка про Бога при подальшому декларуванні відокремленості церкви від держави. А от соціальна спрямованість економіки викликала сум тоді, й викликає його досі. На відміну від соціально-ринкової моделі (так званої німецької) наша економічна система не мала під собою ані далекоглядних планів справжнього підвищення рівня життя пересічних громадян, ані жорсткого обмеження держави, як запобіжника від зайвого втручання у справи приватного бізнесу. 

Про свободу підприємництва маємо в Конституції лише статтю 42:  

«Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.

Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів»

Що б потім не ліпилося нормативного зверху, сама база дуже вузька і обмежена. Захисту конкуренції насправді не існує, а захист прав споживачів був перетворений на набір безглуздих вимог, щоб доїти бізнес. Тому й не дивує мене наразі жахливий «клуб білого бізнесу», який попри усі застороги бізнес-спільнот таки протягнули через Верховну раду і тепер підприємці повинні доводити, що вони білі та пухнасті за сукупністю дивних факторів. У держави є безліч інструментів впливу й обмежень, а підприємці мають лише бажання утриматися на цій шаленій каруселі, щоб самореалізуватися і працювати на благо родини та країни. 

Дивлюся, як звичайні українські підприємці (справжні, не пов’язані зі старими системами) творять дива під час війни та наповнююсь гордістю. Більшість з них не лише виконують податкові зобов’язання, а ще й працюють на перемогу, підтримуючи ЗСУ. Ми не матимемо від держави ані подяки, ані пенсії (її просто ні з чого буде сплачувати внаслідок багаторічної провальної «соціальної спрямованості»), але все одно рухаємо свій камінь вгору, бо дух підприємництва — це справжній український дух, частина свободи, за яку ми уперто змагаємося. 

Коли я в 1997 році уперше прочитала Конституцію, то навіть гадки не мала, як мої роздуми відобразяться на подальшому житті. А тепер у ретроспективі бачу, що рішення ні в чому не залежати від держави, при цьому виконуючи свої зобов’язання — те рішення, за яке мені ніколи не було соромно і яке мене дозволило збудувати паралельний світ.

Паралельний світ містить використання виключно приватних школи і лікарень, відсутність держзамовлень, оренд комунальної-державної власності та відкатів, відмову від будь-яких схем з хабарями, перехід до виключно творчої ювелірної сфери зі сфери поліграфії, добровільну громадська діяльність  та підтримку благодійності. Люблю свою маленьку бульбашку, яка дозволяє виключати компроміси з совістю й чітко розумію, чому продовжую жити і працювати в Україні. 

Маю велику надію, що після нашої Перемоги Конституція зміниться за бажанням народу, і вже не буде в ній місця формальному постсовковому соціалізму з керівною роллю держапарату, а буде реальна чесна стратегія побудови економіки, збалансування прав та обов’язків людини, ціна слова і діла. 

Вірю, що встигну це побачити, а може й навіть попрацювати в нових умовах. 

Громадянка України, 

підприємниця з тридцятирічним досвідом, 

Олена Маслова 

P.S. А яка у вас знакова стаття Конституції?