Квіти захоплюють, надихають та навчають відчувати красу в її природному вияві, без штучного оздоблення і зайвих дій. І це, мабуть, найщиріший прояв краси у нашому світі, адже квіти розцвітають для всіх без виключення і не потребують нічого натомість.

Хоча  буває доволі складно втримати в собі ті почуття, що одного разу пробудились в серці під шепіт ніжних пелюсток. Так французький художник й один із засновників імпресіонізму Клод Моне не приховував, що своєю професію завдячує квітам. У своєму саду в Живерні він знаходив спокій, комфорт, натхнення та сюжети для нових картин. Сад з витонченим мостом, що височів над заквітчаним водяними ліліями ставком, став джерелом неперервної творчості Моне. Хоча з-під кисті майстра вийшло чимало картин, саме сад ув його головним полотном, над яким імпресіоніст працював чи не все життя. Моне засаджував його трояндами, тюльпанами, ірисами, півоніями та маками, наперед продумуючи як виглядатиме цей живий гобелен з квітів.

Вінсент ван Гог не мав настільки розкішного саду, але так само віддано малював квіти, в образі яких він побачив мінливе життя у всіх його проявах. Іриси, гілки квітучих яблунь, каштанів, акацій, мигдальних дерев, троянди, анемони, мальви, гвоздики й соняшники дарували майстру можливість виплеснути на полотно найяскравіші кольори палітри. Ці квіти розквітали на очах художника з першими променями вранішнього сонця й закривали свої пелюстки ввечері, під поспішні рухи кісті. Часто ван Гог не встигав за цілий день завершити картину, але йому вдавалось закарбувати на полотні невловне — невпинний колообіг життя, зафіксувати яскраву мить народження та вшанувати  тихе в’янення.