Заплющіть очі та уявіть: ви стоїте в центрі гомінкої площі. Вечоріє, з усіх сторін п’янко пахне кавою з крапелькою алкоголю, корицею та солоденьким пляцком, голоси туристів блукають по вузеньким вулочкам, на бруківку, якій вже не одна сотня років, падає чи то сніг, чи то дощ… Ліниво спостерігають за цією метушню горді леви та трохи заспані маскарони, на міській ратуші починає співати труба, з бокової вулиці долинає сміх, калатає, як серце, музика в скляній пивній. Вже здогадалися, де ми?

Та ні, не розплющуйте очі, краще дайте руку – я навіть без зору можу провести вас по цьому стародавньому місту, яке ніколи не спить та стільки усього пам’ятає… Львів-Лемберг, місто Лева та львів, кави й закоханих, місто, в яке саме неможливо не закохатися, тільки-но побачивши. І серце його б’ється прямо тут – на площі Ринок.

Площа Ринок у Львові (тоді – у невеличкому місті, захищеному мурами) з’явилася ще за часів Середньовіччя – приблизно з ХІІІ–ХIV ст. вона поступово розбудовувалася. Саме на ній зосереджувалося громадсько-політичне життя вільного міста Лева, тут стояла ратуша зі скарбницею та судом, неподалік дзвонив та скликав на службу головний на той час Латинський катедральний костел, знайшлося місце і для ганебного стовпа… тож недивно, що оточували площу найдорожчі земельні ділянки. Саме тут, навколо площі, селилися найзаможніші та найвпливовіші громадяни Львову – патриціат.

Площа Ринок мала одну суттєву проблему: розмір. Розмістити навкруги усіх бажаючих, навіть за чималі гроші, було складно, тож існувала заборона будувати великі доми – дивитися на галасливий Ринок мали право максимум 2-3 вікна. Саме цій забороні ми зобов’язані незвичним видом домів, що оточують площу: вузенькі, прикрашені кожний по-своєму – проекти для шляхетних мешканців розробляли найкращі архитектори; з глибокими підвалами та, можливо, підземеллями (існує навіть легенда, що усі доми на площі з'єднані одним величезним підземіллям). Звісно, не усі зі споруд пам’ятають Середні віки – місто Лева пережило чимало негараздів, пожеж та війн, тож і у будинках навколо площі нашаровувалися різні стилі та епохи. Недарма сьогодні усі без винятку будиночки на львівській площі визнані пам’ятками архітектури (а уся площа Ринок цілком включена до світової спадщини ЮНЕСКО). Пройдеш її з кута в кут, і немов поподорожуєш у машині часу…

Ось Чорна кам’яниця, височенький, справді чорний дім під номером чотири, про який розповідають стільки легенд... Колись саме тут діяла одна з перших львівських аптек, а від старовинної аптеки, як ми знаємо, недалеко і до алхімії. А чому будинок, який колись був світлим та радісним витвором італійського митця, почорнів – дослідники сперечаються й досі. Наразі в Чорній кам’яниці  міститься один з відділів музею історії Львова, а у подвір’ї - Львівський лапідарій, в якому можна побачити кам’яні фрагменти архітектурного декору з тих домів Львову, які час не пощадив…

Ось кам’яниця Гуттерівська, найстаріша кам’яниця на Площі Ринок у Львові, побудована ще у 1533 р. Колись володів нею заможній купець… А ось кам’яниця Якубшольцівська – повз неї складно пройти любителем книжок, адже у ній довгі роки діяла друкарня, а будинком володіли книгарі та друкарі. На кам’яниці Гепнерівській можна вичитати вирізьблені цитати з Овідія та Аристотеля, з кам’яниці «Під оленем» визирає той самий олень. А про кам’яницю Регульовську розповідають романтичну історію: колись з його вікна дуже вдало виглянула красуня Ядвішка. Побачив її король Владислав IV Ваза, що якраз їхав по площі, закохався – і забрав до себе у палац…

Йой, що це так гупає, розбиваючи рожеві мрії? Та це ж світиться й гуляє ресторація «Правда», у якій варять справжнє львівське пиво і розливають його в дуже цікаві пляшки. Але нам з вами ця будівля цікава не тільки цим, а ще й тим, що колись в ній мешкав відомий львівський ювелір. Похмуро дивиться на це весілля кам’яниця Роттендорфівська, яка раніше належала домініканцям. У кожного будинку на площі Ринок – своя історія, свої таємниці, прихований сум та радість... Прислухайтесь до того, що вони розповідають - і життя середньовічного міста повстане перед вами.

Блукати Львовом, увесь час провалюючись у старовинний Лемберг, можна скільки завгодно - до болю в ногах, стертих подошов та сяючих очей. Місто обережно розкриває свої таємниці, заманює у себе: ось львівський штрудель, який неодмінно треба скуштувати, ось знаменита "Золота роза", біля якої перехоплює від люті горло, ось пузатенька діжка з солодкою наливкою біля середньовічної стіни, а просто за нею - Арсенал, де дзвін зброї змішується з ароматом смаженого м'яса. Ось величаве Личаковське кладовище, яке називають другим музеєм історії, ось аптека-музей з похмурими низенькими стелями, музей-підземілля, музей мистецтва і навіть музей пива... І як неможливо обійти за день усі львівські музеї, так неможливо і розповісти про місто Лева - його потрібно відчути. І нехай наразі Львів, наша краса та гордість, став з туристичного містом надії та відносної безпеки, нехай пам'ятки архітектури, кам'яні леви та статуї дбайливо захищені від вибухів - та прийде час, коли по бруківці, срібній від місячних променів, знов будуть блукати закохані. 

Якщо ж неможливий, дивакуватий та таємничий Львів вже підкорив ваше серце, то каблучка "Львів. Площа Ринок" створена саме для вас. Подивіться на неї - і місто немов оживе перед очима, обступить з усіх сторон, загомонить й заспіває. Сріблиться бруківка - справжня львівська бруківка, теплим світлом спалахують ліхтарі, приязно посміхаються вікна кам'яниць - так, та це ж крихітні, але абсолютно точні копії історичних будинків з площі Ринок! Здається, ось-ось повіє запашною кавою біля "Діани" і портал в стародавній Лемберг, місто, над яким не власні ні війни, ні віки, адже його стережуть леви і наша з вами пам'ять, запрацює.

Ольга Орінго