"Юпітере, ти сердишся — отже, ти не правий"; "людям властиво помилятися, а я людина"; "усі дівчатка носять сукні, а ти ж дівчинка!". Що може бути спільного в усіх цих висловлювань? Куди більше, ніж здається. Наприклад, те, що вони... не цілком логічні. Іншими словами, усе це ентимеми.

Слово "ентимема" (у перекладі з грецької "тримаю на думці") звучить екзотично і незнайомо, проте явище, яке називається цим словом, ми зустрічаємо постійно. Ба більше, ми його постійно використовуємо. Ентимема — це висновок, якого дійшли без однієї з логічних частин. Наприклад, ми говоримо, що Юпітер сердиться, а отже, він неправий. При цьому ми не згадуємо, що всі, хто сердиться, — неправі, і вже якщо Юпітер потрапив у першу категорію, то автоматично опиниться і в другій. Ми це тільки маємо на увазі і не проговорюємо те, що вважаємо очевидним. Ентимема дає змогу заощаджувати сили і час у розмові, і позбавляє мову від постійних повторень. Це прекрасний спосіб оптимізації розмови. Але тільки за однієї умови — співрозмовник розуміє, що саме пропущено, і може в думках добудувати повну конструкцію. А якщо не розуміє? Ось тут і починається найцікавіше.

Ні, це не Юпітер, це Аристотель - винахідник риторичного прийому ентимеми

Насправді ми до Юпітера несправедливі. Припустімо, він дійсно сердиться. Але чи так прямо й очевидно з цього випливає, що він неправий? А що, якщо серед тих, хто сердиться, усе-таки є праві, і Юпітер опинився серед них? А якщо він сердиться справедливо? А якщо, зрештою, він неправий, але з цілковито іншої причини?.. Порожнеча на місці пропущеного твердження "усі, хто гнівається, неправі" моментально заповнюється безліччю запитань, особливо якщо пропущеного твердження співрозмовник не знає, або з ним не згодний. Логічне випливання одного факту з іншого виявляється дуже крихким: воно нагадує мотузяний місток між двома скелями-твердженнями над бездонною прірвою, куди провалилося третє. Вітер, злива, незручне запитання — і містка як не бувало... 

На фото: каблучка "Четвер. Шлях до себе"

З одного боку, такого роду прірва — слабке місце будь-якої ентимеми. З іншого боку — її найсильніший інструмент. Якщо співрозмовнику запропонувати вигадати відсутній елемент самостійно, ефект буде особливо сильним: тут і несподіванка, і задоволення від розгадування своєрідної загадки, і відчуття спільності з мовцем і розуміння без зайвих слів. Загалом, суцільне інтелектуальне задоволення.

"Черговий скандинавський детектив — значить, точно похмурий і моторошний".

"Якщо ти граєш у стратегії, то підручник історії тобі не потрібен".

"Він із Харкова, а там суцільні богемні особистості".

Якщо вам кажуть щось подібне, значить, від самого початку впевнені, що ви знаєтеся на скандинавських детективах, цінуєте історичні стратегії та знайомі з атмосферою Харкова. Вам одразу видають кредит інтелектуальної довіри. Хіба не чудово?

А ще завдяки ентитемі можна витончено принизити опонента, дозволивши йому самотужки домислити образу:

"Їсти розумних істот з інтелектом, що перевершує твій, не можна". 

"Тобі не можна їсти цей мандарин!"

Якщо співрозмовник додумав собі як пропущене твердження щось не те, то ви тут абсолютно ні до чого... Головне, не зловживайте ентимемами: по-перше, ображати співрозмовника слід тільки в крайньому разі, по-друге, у класичній риториці занадто багато ентимем — поганий тон.

А ще бувають візуальні ентимеми! На такому прийомі засновано безліч мемів (так, ці слова навіть співзвучні). Ось, наприклад, класична візуальна ентимема: зображення російської армії ще без мішків у мемі пропущено. Та воно тут і не потрібно: будь-який житель України з легкістю доповнить цю ентимему.

То чи правий Юпітер, коли сердиться? З одного боку, відповідь однозначна, і навіть логічно випливає з двох тверджень, що залишилися. З іншого — залежить від співрозмовника, його критичного мислення і бажання стати на бік Юпітера.

Женя Орінго