Уявімо, що людство розкрило всі таємниці: не залишилось жодних незвіданих куточків у Всесвіті, секретів світобудови та недосліджених можливостей людського тіла й розуму. Що далі?

Цікаво, як довго ми зможемо користуватись цим надбанням собі на користь? І що робити з допитливими думками, що звикли до руху всупереч. За законами збереження енергії величезний імпульс, породжений прагненням до знань, має бути спрямований на щось інше. Мені здається, людству не загрожує спокійне спочивання на лаврах, адже у нас завжди залишатиметься невирішеним одне й те саме питання: «В чому сенс життя та яким є наше місце у ньому?» І тут не стануть в пригоді ані розкриті таємниці космосу, ані розгаданий геном. Попри всі наукові досягнення, єдиним практичним посібником з життя залишається власний досвід та вміння дослухатись до себе. Чому ж тоді ми з захопленням збираємо перлинки мудрості, що одного разу стали в пригоді іншим? Вивчаємо біографії людей, чиє життя вважаємо гідним наслідування.

Валеріан Підмогильний в романі «Місто» писав: «Життя — це широкомовна, галаслива лотерея з барвистими афішами, запаморочливими плакатами й досконалою рекламою, що провіщає надзвичайні виграші, делікатно замовчуючи, що на один щасливий білет припадають тисячі порожніх тонісіньких квитків і брати участь у тиражі можна тільки раз.» Тож, можливо, побачивши в чиїхось руках щасливий лотерейний білет, ми намагаємось дізнатись якомога більше подробиць, щоб повторити цей досвід, використавши єдиний шанс на повну. Про те, скільки порожніх білетів трапилось до цього, ми зазвичай не цікавимось. Не замислюємось і над тим, що без низки програшних папірців та нових спроб в цьому житті втрачається щось дуже важливе.

Тому ми зібрали вислови відомих людей, але не про те, як швидко вихопити з призначених нам років найважливіше. А про неочевидні моменти життя, що роблять світ навколо зрозумілим та доброзичливим і наше перебування в ньому — усвідомленим.