Хостинг фотографий для пользователей Оринго
Чат с менеджером

Поставити питання

 
Ювелірний дім Орінго
0800-759-550
(безкоштовні дзвінки)

Що ми знаємо про автора "Тіней забутих предків"?

Українські міста поступово відновлюють звичний ритм. Кінотеатри зараз не завжди можуть запропонувати нам новинки, але залюбки покажуть українську класику. У прокат повертаються “Тіні забутих предків” Сергія Параджанова…

Ця стрічка для української культури — знакова, але не лише через те, як саме зроблено кіно. Саме під час першої прем’єри 4 вересня 1965 року в кінотеатрі “Україна” відбувся дисидентський виступ Івана Дзюби, якого підтримали В’ячеслав Чорновіл та Василь Стус. Перегляд кіно перетворився на акцію протесту, рух, який започаткувала ця подія, згодом отримав назву “шістдесятництво”. У якомусь сенсі саме з параджанівських “Тіней” розпочався поступовий рух до сучасної української незалежності. Цікаво, що цей рух щиро підтримувала Михайлина Коцюбинська, небога письменника. Потім Дзюба пригадував, що переживав щодо реакції режисера на зірвану прем’єру. Але Параджанов і сам прагнув позбутися системи, вирватися з обмежень — і це не просто його слова, а буквально все його життя.

45c9c80d192622620472cd6ad09acf3a.jpg

 

Здавалося б, що спільного між гуцульским сценарієм та вірменським режисером? Завдання на фільм було спущене зверху, за радянською традицією вшановувати річниці письменників. До століття Михайла Коцюбинського вирішили зняти фільм за його твором, і реалізацію завдання поклали на кіностудію Довженка. Саме там тоді працював Сергій Параджанов. До речі, Олександр Довженко був майстром курсу Параджанова під час навчання у ВДІКу.

Треба окремо зазначити, що, напевно, у звичному розумінні Сергій Йосипович не був дисидентом, принаймні до тих пір, поки до критики режиму його не примусила цензорська політика. Але відбиток тоталітаризму він носив на собі буквально щодня, маючи не родове вірменське прізвище Параджанян, а зросійщене Параджанов. Творчий період режисера припав на межу між хрущовським неприйняттям мистецтва і брежнєвським застоєм, і він певним чином став випадним елементом, недоладним шматочком пазла, занадто яскравим чи просто незрозумілим.

Соцреалістичні роботи на кіностудії після інститутського розподілу виходили трафаретними, аж настільки, що критики закидали Параджанову конформізм та занадто вірне служіння ідеології. Навіть одружився він з донькою дипломата. Однак, у своєму домі завів щось на кшталт салону, де приймав найрізноманітнішу богемну публіку. А де багато дивляться іноземне кіно й обговорюють мистецство, там і критикують устрій та владу. Уже тоді діяльність Параджанова підпала під увагу КДБ.

09362dea67afcef4d6be961f964d4ffe.md.jpg

 

Саме робота над “Тінями” дозволила йому зробити свою культурну заяву, хай і обставлену в чудернацькі декорації. Стрічка отримала 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 гран-прі) у двадцять одній країні. За кордоном вона мала прокатну назву “Вогняні коні”. Феліні й Куросава вітали колегу з успіхом, а поляк Вайда навколішки цілував руку майстра. Кустуріца називав фільм найкращим, що було знято в світі. 

Між іншим, фільм не було дубльовано російською — нечуваний прецедент. Авжеж, тому, що дублювання вбило би й етнічну приналежність, й усю магію стрічки. Ще один привід для спецслужб вважати Параджанова небезпечним, націоналістично налаштованим. Так, просто за те, що режисер вирішив за потрібне не псувати власний твір. Наступний проект “Київські фрески” звинуватили у містично-суб’єктивному сприйнятті дісйності — фактично, саме це і є художнім почерком, і саме це ми і називаємо мистецством…

9d9b835cfe7632e8d818ad5c6ab3a5d9.md.jpg

b70cb61d579943730bcacac177bfba4f.md.jpg

Фото і об’ємний колаж Сергія Параджанова


 

Без змоги знімати те, що бачив і як, а пізніше — й будучи фізично усуненим від творчості через ув’язнення, Сергій Параджанов зайнявся “спресованими фільмами”: картинами, асамбляжами, ляльками й інсталяціями. Серія ілюстрацій “Євангеліє від Пазоліні” була створена в колонії, і з неї, певно, почався найцікавіший творчий час Параджанова, дизайнерський. Кришки від кефірних пляшок з вичавленим ручкою малюнком він назвав талерами. Відлитий у сріблі, такий талер стане потім призом премії “Амаркорд”, яку започаткують Феліні й Гуерро. Премія в єдиному екземплярі належить Георгію Данелії.

3e60d7ea61e4386da61271fe2a6c8a4c.md.jpg

90a722bdb2191ab728d152d68a0d841a.md.jpg

9e55e4bbd650dfbe9139a6b40e14c3b0.md.jpg

Дизайнерські роботи Сергія Параджанова


 

Батько митця займався антикваріатом, а його самого Володимир Щербицький критикував за захоплення “антикварними аксесуарами” на знімальному майданчику. Розповідають, як у Тбілісі він увірвався до магазину і переробив там усю вітрину, яка різала йому око. У чому б не звинувачували його в карних справах, фоново завжди звучало “спекуляція” — інакшим чином знайти цікаві столики, килими, картини, статуетки він не міг. А без них не міг і жити. Причому ціна речей була другорядною — Параджанов міг подарувати музейну цікавинку гостю, а додому принести іржаве колесо від велосипеду, ніжно його обіймаючи. Світ речей він любив так само сильно, як і світ людей. 

e979e653b78045fbfdd2df8f2750c6ba.md.jpg

 

Так, це була неймовірно незручна людина, яка не могла вписатися в суспільство, і навіть власній родині важко було витримувати перформанси й декоративність його щоденного побуту. Театральна форма побутового життя, яку багато хто може вести лише на сцені, була його природним існуванням. Щоб вразити улюбленого режисера Андрія Тарковського, Параджанов запросив його в гості. На сходах на нього чекав кінь, а господар зустрічав його, наливаючи червоне вино в бокал над столом, застеленим білою скатертиною. Для краси “кадру” вино повинне було переливатися за край. “Але скатертина, Сергію!” — скаже Тарковський. “Ви, Андрію, вищий за скатертину”, — гордовито, ніби в камеру, відповість йому Параджанов.

Сам себе він називав вірменином, що народився в Грузії та сидів у російській тюрмі за український націоналізм. Дуже дорогою ціною далася йому ця демонстрація  іншого способу життя, вільного навіть у максимально не-вільній країні. Але те, що це було можливо робити з такою силою, те, як це надихало — неймовірно. Зважаючи на те, скільки людей з інтелігентського, богемного прошарку було з ним знайоме, а ще більше просто чули і знали про його діяльність, можна назвати Сергія Параджанова людиною, що змінила плин творчих енергій. 

552ebab9df60e6b1c7b97074e34f44b7.md.jpg

 

Він у всьому був за справжність — тільки пам’ятайте, що він бачив реальність абсолютно фантастичною і вірив у неї як в істину. Знімаючи “Колір граната”, він зірвав знімальний день, бо дівчата, від яких в кадрі видно лише п’яти, були вірменками, а не курдіянками. А ось Василій Катанян цитує Параджанова щодо саме тих зйомок “Тіней забутих предків”, першого з плеяди українського поетичного кіно: “Епізод оплакування Миколи. Поклали на стіл домовину, посадили місцевих бабусь-плакальниць. Почали! Бабусі не плачуть. У чому справа? “Труна пуста”. Я кажу асистенту: “Лягай в домовину”. Асистент лягає. Мотор! Почали! Бабусі мовчать. У чому справа? “Він молодий”. Знайшли діда, поклали в домовину, бабусі не плачуть: “Він чужий”. Привезли діда з їхнього села, свого, любого. Поклали в домовину. Тут такий плач здійнявся, після зйомки зупинити не могли”. 

Останній фільм Сергія Параджанова, який він так і не встиг зняти, теж про предків, але не забутих. “Сповідь”, за словами автора, це кіно про те, як реальна історія — переробка кладовища в Тіфлісі на парк — стає міфічною: до Параджанова приходять духи, що стали безхатьками. “Мій дід, і моя бабця, і та жінка-сусідка, що зшила мені першу сорочку, той чоловік-сусід, що першим скупав мене в турецькій лазні. Наприкінці я помираю у них на руках, і вони, мої предки, мене ховають”.

 

Саркіс Овселі Параджанян похований у Пантеоні парка імені Комітаса в Єревані. Парк імені Комітаса — колишнє єреванське кладовище “Мгер”.


 

_____________________

Подивитися фільм “Тіні забутих предків” можна в мережах кінотеатрів "Планета кіно", "Мультиплекс" та київському кінотеатрі "Жовтень” до 1 червня.

 

Анастасія Орінго

natalyaavto
Пт, 27/05/2022 - 10:27

Цікаво було прочитати невідомі факти
Cvetochnayafeya
Вс, 29/05/2022 - 08:04

Дякую.Багато про до дізналася зараз.Колись, я почула такий вислів:"Немає в світі двох однакових магів"!І люди, які сприймають світ через магічну сторону буття дуууже індивідуальні!Їх зовсім не можна вписати в якісь міські шаблони існування людини!Параджанов-яскравий тому приклад.