Чи буває у вас таке відчуття, ніби щось насипано всередині, а потім кришечку закрили та усе це розбовтали-перемішали? Тоді речі, які можуть взагалі не поєднуватися у звичних реаліях, несподівано перетворюються на компоненти особливого чарівного або отруйного зілля.

І от саме ваша «банка» — це те, що тримає новий всесвіт та створює нові речі... В мене відчуття банки з’явилося тоді, коли уперше почула притчу про талановитого вчителя, який наочно продемонстрував студентам, з чого складається людське життя. Перекажу вам її своїми словами, як запам’яталося.

"Той вчитель добре підготувався до заняття: він приніс з собою велику скляну банку і різні пакети. З першого пакету вчитель дістав каміння та обережно вкладав один за одним у банку, допоки вона не наповнилася до верху, і тоді він спитав студентів, чи повна вже банка. Ті, звісно, відповіли: так, вчителю, вона повна. 

Вчитель відкрив другий пакет і показав його студентам — там було багато дрібних блискучих камінців (може хтось з ювелірного виробництва віддав?), висипав їх до банки, яка нібито вже була повна і усі вони вмістилися між великими неогранованими каменями. І знову він спитав у студентів, чи повна ця банка, а ті загомоніли, що так, тепер вона повна.

Вчитель посміхнувся та відкрив третій пакет. В ньому був дрібний кварцевий пісок, який теж вмістився у банку після обережного струшування. Тоді студенти вже не так упевнено сказали, що банка повна по самі вінця…"

Ми з вами люди дорослі й добре розуміємо, що в банку потім можна було ще додавати різні рідини, тоді висновки уроку від цього б трохи змінилися (чула версію, що у самому напруженому житті завжди знайдеться місце для випивки з друзями ), але я хочу зупинитися лише на трьох твердих фракціях та моралі цієї універсальної історії. 

"...Вчитель сказав своїм студентам, банка — це модель життя. Неограновані камені символізують  усе найважливіше для людини: принципи, натхнення, здоров’я, сім'ю, друзів, свободу, любов.

Яскраві ограновані камінчики — це теж важливі для людей речі, але їх можна здобути чи придбати: гроші, навчання, робота, авто, будинок тощо. 

А дрібний пісочок — це решта життя, усі ті важливі чи не дуже дрібниці, які наповнюють наші дні й плани. І от якщо спочатку наповнювати банку піском, в ній не залишиться місця, де б розмістилися камінчики та камені." 

Гарна історія, от чесно. І за бажанням в ній можна знайти багато різних інтерпретацій, на будь який смак. 

What are little girls made of?

Sugar and spice

And all things nice

That's what little girls are made of…

То з чого ж зроблені дівчатка і що зараз насипано у моїй скляній банці, яка стоїть на підвіконні вікна, яке дивиться на схід? Дівчинка я не маленька, отже солодкості майже немає, хоча спецій та родзинок — хоч греблю гати! 

В банці роками не змінюються головні камені — там любов до близьких та родинні обов’язки, любов до власної справи і усі зобов’язання, без яких не існує чесний бізнес, бажання жити у своїй вільній країні, жага творчості та допитливість. 

Яскравими камінцями між наріжними каменями особистості насипані теплі спогади про минулі подорожі та бажання нових, вже прочитані книжки і ті, що чекають своєї черги, фільми, музика, коробки з олівцями та фарбами, коробки з камінцями, замальовки колекцій та гігабайти фотографій, фантазії про великий сад і бажання виростити власні троянди на бесідці. 

Але й пісок повсякденності я теж люблю: чим довший земний стаж людини, тим більше в нього цього власного затишного пісочку. Ранкова перша кава, прогулянка з подругою на ринок, приємний аромат нових парфумів і вдалий крем для рук, хмаринка у формі котика… 

Чого немає там всередині? Сподіваюсь, що там немає війни та ненависті.

Війну, яка лізе з усіх шпарин, я намагаюся щодня виловлювати з банки і тримати ззовні, бо вона робить усе вищеописане непридатним до життя — вкриває чорною плівкою страшної кіптяви. Вона змушує мене відчувати шалену ненависть до загарбників та нібито стурбованих спостерігачів, вона застилає очі та не дає дихати… Це і є побічний ефект війни — внутрішнє забруднення усього цінного.

Звикнути до війни не можливо, принаймні у Харкові. Тому прибираю її зсередини і тримаю у полі зору. Щодня. Інколи багато разів на день. Нагадую собі, що хоча я не обирала місце народження та непереборні обставини, усе інше я можу обирати добровільно, а особливо  — свій внутрішній склад. 

А що намішано у вашій банці, друзі? Як ви за нею доглядаєте?

Пишіть свої версії в коментарях і за тиждень обов'язково повернемося до цієї цікавої теми. 

З любов'ю, Олена Маслова