Планова доповідь про поступовий рух вперед, до невідомої вершини — великої виставки в Музеї. 

А вершина й дійсно невідома. Ніхто до неї раніше не діставався, бо ювелірні виставки на українських теренах широко відомі лише в одному контексті: на великій площі збирають різні ювелірні компанії та підприємців на 2-4 дні, щоб вони там потусили й поторгували. І туди приходять люди за чимось новеньким або навпаки – знайомим і дешевеньким. 

Завжди називала це дійство «виставка-продаж», але не зважаючи на чітку мету продати все, ми намагалися створювати свято для відвідувачів, робити красиво й цікаво. Знайшла в глибинах сайту замітки з різних ярмарків: Одеса — 2016 рік, Львів — 2017 рік, Київ — 2019 рік... Багато фотографій та спостережень, багато ностальгії. І улюблене відео з 2010 року, коли ми ще їздили двічі на рік, бо це була наша улюблена точка контакту з гуртовими та роздрібними покупцями. 

Передивляюсь його доволі часто. Настрій свята тут просочується крізь екран і примушує мене мимоволі посміхатися. Знайомі рідні обличчя, давні прикраси, драйв і енергія. Якщо робити подію — то тільки так. Щоразу ми вигадували нові теми, оформлювали наново стенд, пахали як навіжені усі дні, увечері бурхливо розважалися командою, а в неділю вирушали додому. Принаймні, так було раніше, в іншому житті.

Наразі ж готується справжня виставка. Музейна, класична, де наші прикраси не можна буде приміряти чи купити, але можна про них дізнатися значно більше, зазирнути до витоків срібних історій та побачити Орінго під різними кутами зору. 

Таких виставок в країні не було давно. В Музеї пригадали 2006 рік, коли зробили велику виставку на два зали. Виставка “Сучасне ювелірне мистецтво України” об’єднала понад п’ятдесяти майстрів з усієї країни і було представлено більше чотирьохсот експонатів. На жаль, не змогла знайти каталогу чи інших матеріалів з цієї важливої події, але сподіваюсь поступово зібрати фото та описи, бо десь мають бути збережені усі мистці, які тримали й тримають надалі в своїх руках дорогоцінний, хоча й вкрай пошарпаний прапор українського ювелірного мистецтва. 

Сподіваюсь, що виставка «Орінго. Мистецтво срібних історій» наблизить мене до здійснення давньої мрії і наступного року 21 червня українські ювеліри зустрінуть з офіційним святом і правом на визнання свого мистецтва на державному рівні. Ця мрія під час війни може видаватися дивною й недоречною, та для мене вона ніби місточок до майбутнього відродження. 

Якщо цікаво дізнатися про виставку більше, сміливо запитуйте в коментарях. Зберу питання і зроблю окремий допис. Хоча часу й обмаль до початку, про неї треба балакати, щоб висвітити якомога більше граней.  

Першого серпня ми з Володимиром відвезли й передали значну частину прикрас на зберігання до Музею. Ще раз хочу подякувати усім, хто відправив прикраси зі своїх колекцій у таке довге відрядження. Виставка відбувається завдяки вам, бо ваші прикраси — це аж 60% експозиції. Ми б не зібрали настільки різнопланові й наповнені вітрини без вашої допомоги! 

Тепер потрібно доробити наповнення дев’яти вітрин... І це ще більше випробування — кульмінація робиться вручну, потребує постійної уваги, натхнення, грошей, часу й вдачі, але без цього не складеться потрібного фіналу історій. Сподіваюсь, що диво відбудеться і я встигну, щоб здивувати вас. 

Буду дуже вдячна, якщо в Орінго йтимуть замовлення, тому що цей рік наочно довів нашу причетність до мистців-безсрібників попри статус сріблярів. Найбільша криза за усі роки і запасів ніяких вже немає. Зверніть увагу, будь ласка, на розділ «В наявності» та «Колекцію 25», вони є нашими швидкими годівниками. Але якщо наразі можливості  зробити замовлення немає, просто підтримайте подумки наші зусилля, це також дуже важливо. 

У спеціальну виставкову тему на форумі додам трохи світлин з Музею і Лаври. І нехай продовжується дивний рух до невідомої вершини. 

О.М.