Вже одинадцятий рік поспіль навесні починаю збирати на екрані слова про різні мрії, про їх важливість з усіх боків, про необхідність творчості для душі людини. В голові виникають такі знайомі картини, але щороку вони невловимо змінюються. З тремтячими руками, з серцем, яке завмирає від передчувань, заганяю себе за робочий стіл та знову розповідаю вам і собі, навіщо потрібна «Срібна мрія».

Щорічний конкурс — річ дуже дивна. З одного боку, це складно, витратно, нервово, як для команди, так і для мене, подія гігантського масштабу для невеличкого підприємства. З іншого боку, річ це маловідома і не надто популярна, хоча на мрійному шляху ми з 2013 року… зникнення світ не помітить. Тому, як кажуть класики, виникає резонне велике українське питання: ШОБ ШО?

Навіщо ми знову добровільно прямуємо в черговий період випробувань, часових та грошових витрат? Чи не можна якось вже зупинитися на десяти сезонах і далі просто приємно згадувати минуле? А якщо цього разу не вдасться пройти усі етапи? 

Питання роками майже не змінюються, але я відчуваю, що відповіді кожного року можуть бути різні. 

Чомусь так склалося, що конкурси для аматорів не набули такої популярності, як різні професійні ювелірні конкурси. Ця тенденція помітна не лише в Україні, а й у світі – досі не знайшла нічого хоч приблизно подібного до нашої «Срібної мрії». 

Так, за ці роки час від часу бачила імпульсивні спроби деяких брендів проводити творчі конкурси, та проводили їх у напівзакритому вигляді: оголошували, приймали ескізи на пошту і потім показували переможців. Можливо, так набагато легше, але так конкурс не перетворюється на постійний шлях, на свою особливу екосистему. Саме формат з відкритими ескізами, обговоренням у спільноті, голосуванням, спілкуванням, рандомним вибором — це як відбиток долоні Орінго, не сплутаєш ні з чим. Або ж я просто в нього закохана, тому й для мене наш конкурс — найкращий. 

Хоча можливо він просто найдивніший? 

На ньому не обов'язково перемагають найгарніші чи найтехнологічніші ескізи — багатошаровість обирання дозволяє відчути за самим невпевненим малюнком дуже впевнену мрію. Те, що не оберуть на голосуванні, може обрати журі. А вибір долі взагалі має власну, повністю незалежну думку... Також додаю до переможного списку хоча б декілька прикрас від себе і ними потім особисто опікуюся, бо неможливо буває втриматися. 

Відкритість СМ дозволяє майже завжди мінімізувати негативні емоції. Так, дехто не вміє прийняти те, що їх ескіз не потрапив до переможного списку. Трапляються й такі учасники, що потім мовчки вичищають теми або голосно ображаються, сваряться на переможців та потребують пояснень, чому не виграли. Але ми завжди намагаємося вирішити питання лагідно та чемно — інколи невміння програвати проростає з раннього дитинства, як і креативність, тому вибачити не складно. Та на всяк випадок нагадаю: «Срібна мрія» — захопливий творчий процес у доброзичливій спільноті, де програти неможливо. Час, що витрачено на творчість, до загального стажу життя не рахується. Людина, поринаючи у з головою у творчій потік, переходить до інших вимірів життя. Тобто навіть час не програється. 

Підсумую: одинадцятий рік ми проводимо чудовий творчий конкурс, який не має аналогів у світі, який дарує радість учасникам, не потребуючи від них нічого взамін.

Внаслідок цього конкурсу та завдяки поєднанню зусиль аматорів і професіоналів в каталозі Орінго з’являються дивовижні прикраси, які тішать не лише авторів ескізів. Таким чином сучасне ювелірне українське мистецтво широко розчиняє двері до своїх секретних храмів, тому щиро підтримується тими, хто зазвичай мав лише право дивитися виставу й аплодувати, а тепер і сам створює дива.

А ще безперервне просування по срібному мрійному шляху дозволяє нам виходити за межі звичайного ювелірного бізнесу і додає сенсу існуванню Орінго в будь-які часи. 

Друзі, якщо вам здається, що я сьогодні трохи хвалько, прошу вибачення. «Срібна мрія» має занадто тонізуючий ефект — хочеться про неї розмовляти весь час. 

Зараз на Форумі знову відчиняться двері до чарівної країни мрій...

Запрошую вас до свята співтворчості і щиро радію цій унікальній можливості!

З любов’ю, Олена Маслова