Можливо, це важко уявити, але майже усі нові прояви невгамовної творчої людської натури спочатку не сприймаються оточенням. Люди воліли б бачити тільки те, що їм приємне та зрозуміле, аніж дряпатися очима й душею по чужим заворотам напівсвідомості...  

Ми майже усі такі від природи: з одного боку, ніби й хочеться чогось нового, а от з іншого боку — це нове має нас не лякати і бути комфортним.

І ось тут вже мистцям доводиться робити вибір, на якому вони боці та чи готові вони залишатися якийсь час (або й усе життя) незрозумілими й неуспішними. 

Свого часу я обрала шлях нескінченних маневрів між тим, що насправді хочу творити і тим, що може продаватися, та ще й з долученням сюди співтворчості в кругах Орінго, щоб якомога більше людей мали відчути щастя творіння.

Інколи й шкодую за зробленим колись вибором, але змінити його без радикальних змін у житті вже не вийде, та й війна — не найкраще поле для самодіяльності й різких поворотів. 

Моє особисте бачення прекрасного нерідко літає в інших вимірах, але міцно прив’язане за лапку ниткою практичності. І якщо хочу й надалі спонсорувати усю ювелірну творчість за рахунок власного бізнеса, а не шукати тих, хто визнає мої творчі роботи вартими уваги окремо від бізнесу — треба продовжувати маневрувати. Звісно, я ніколи не докочуся до продажу того, що інші люди вже колись вигадали — не буде в Орінго реплік та пародій на відомі бренди, як би легко це не продавалося.

І хоча й намагаюсь враховувати смаки спільноти при створенні деяких речей, та коли роблю власні колекції, слухаю лише себе, навіть якщо знаю, що потрібні будуть роки, щоб їх побачили й сприйняли.

Творчість у будь-якому вимірі значить для мене більше, аніж витрачені гроші й час. Творчість дорівнює сенсу життя.

Та у повітрі хмаринкою завжди висить питання: чи можна називати мистецтвом те, що робиться в кругах Орінго? 

Або чи можна вважати ювелірним мистецтвом сучасні роботи ювелірів у стилі contemporary jewelry, де взагалі химерно поєднуються різні дивні матеріали й теми? 

Шедевральна робота Ернста Ґомбріха «Оповідь про мистецтво» стала для мене відкриттям цього року, хоча вийшла вона уперше у 1950 році, а потім перевидавалася шістнадцять разів.

Понад сімдесят років тому видатний дослідник виписав справжню індульгенцію усім, хто стурбований щодо свого місця під провідною зорею творчості: «Насправді немає такого поняття, як мистецтво. Є лише мистці. Колись це були люди, які брали кольорову глину й робили грубі малюнки бізонів на стіні печери; сьогодні дехто купує собі фарби й малює рекламні плакати; вони робили й роблять багато інших речей. Немає нічого поганого в тому, щоб називати все це мистецтвом, якщо ми пам’ятаємо, що це слово може означати дуже різні речі в різні часи й у різних місцях, і якщо ми усвідомлюємо, що Мистецтва з великої літери М не існує. 

Бо Мистецтво з великої літери М стало чимось на кшталт жупела і фетиша. Ви можете знищити митця, сказавши йому, що те, що він щойно зробив, може бути по-своєму непоганим — але це не «Мистецтво». І можете збити з пантелику будь-кого, хто милується картиною, заявивши, що те, що йому сподобалося в ній, не є Мистецтвом, а чимось іншим. Взагалі-то я не вважаю, що існують якісь хибні причини того, що вам подобається якась статуя чи картина»

Тобто можна бути впевненими: якщо вам щось зі створеного подобається, чіпляє, бентежить, захоплює чи навіть обурює — це створив митець.

І тому хочеться почати цей тиждень з запевнення, що немає серед живого мистецтва поділу на достойне та не дуже. 

Звісно, існують й непогано себе почувають халтура й шароварщина, маніпулятивність та витвори штучного інтелекту, які маскуються під творчість, але знову ж таки питання —  як це чітко відрізати від мистецтва?

Будемо разом шукати відповіді, але дуже намагатимемось утриматися від радикального оцінювання, щоб не впасти у оманливі тенета снобізму й зарозумілості. 

«…щоб насолоджуватися цими творами, ми повинні мати свіжу голову, готову вловити кожен натяк і відгукнутися на кожну приховану гармонію, тобто розум, не захаращений довгими пишномовними словами й готовими фразами. Набагато краще нічого не знати про мистецтво, ніж мати напівзнання, яке породжує снобізм…» (Е.Г.Ґомбріх)

Традиційне питання з зірочкою під традиційним есе до шановної спільноти: що ви вважаєте мистецтвом (в цілому) та як сприймаєте сучасне ювелірне мистецтво?

Чекатиму на ваші відповіді в коментарях (один автор – один коментар на абзац), а за підсумками тижня обов'язково покличу до нас у гості долю з легкою рукою. 

О.М.