Поезія - дивовижне явище, яке здатне піднести й облагородити що завгодно. Крім однієї речі. Якої ж? Та звісно ж, сусідньої з нами країни. І тим не менше, наші поети нерідко звертаються до цієї неапетитної теми 

Вірші про москалів - жанр давній і шанований. Сам Тарас Григорович Шевченко віддавав йому належне: невтомні літературознавці підрахували, що в "Кобзарі" слово "москаль" та його похідні трапляється близько ста разів. Хоча дивно, що не частіше... Про "Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями" всі однозначно чули, але це далеко не єдиний приклад. У листі до брата Шевченко у віршованій формі скаржиться:

Бо москалі, чужі люди,
Тяжко з ними жити;
Немає з ким поплакати,
Ні поговорити.

І не посперечаєшся. А в іншому вірші Тарас Григорович використовує прекрасну метафору:

Бог зна колишнії случаї
У душі своїй перебираю
Та списую; щоб та печаль
Не перлася, як той москаль,
У самотню душу. Лютий злодій
Впирається-таки, та й годі.

Чим не чудовий образ для депресії та тривоги? Можете користуватися. 

Шевченко настільки досяг успіху в цьому специфічному жанрі, що літературознавці всерйоз говорять про створення ним концепції москаля. В одному з джерел автору статті трапилася воістину чудова фраза: "Кобзар визначив історичний дискурс москаля в долі України, розкрив його ментальну сутність емоційно й глибоко, всебічно й вичерпно, переконливо й правдиво". Так, це писалося на повному серйозі й навіть захищалося в якомусь інституті...

Але не тільки Шевченко був майстром жанру антиросійських віршів. Івану Франку, наприклад, належить ось такий прекрасний вірш - ні відняти, ні додати. Вірш, що характерно, позачасовий: Франко міг би перенестися в майбутнє років на сто, подивитись довкола і написати точнісінько те саме:

Багно гнилеє між країв Європи,
Покрите цвіллю, зеленню густою!
Розсаднице недумства і застою,
Росіє! Де лиш ти поставиш стопи,
Повзе облуда, здирство, плач народу,
Цвіте бездушність, наче плісень з муру.
Ти тиснеш і кричиш: «Даю свободу!»
Дреш шкуру й мовиш: «Двигаю культуру!»
Ти не січеш, не б’єш, в Сибір не шлеш,
Лиш, мов упир, із серця соки ссеш,
Багно твоє лиш серце й душу дусить.
Лиш гадь і слизь росте й міцніє в тобі,
Свобідний дух або тікати мусить,
Або живцем вмирає в твоїм гробі.

Ідеально. Кілька слів варто було б замінити на точніші, але тоді вірш би не надрукували, а шкода.

Підтримував традицію і Степан Васильович Руданський, за освітою лікар, а у вільний час поет і етнограф. Йому належить величезна кількість віршів у народному стилі - і приблизно половина з них так чи інакше про москву і москалів. Чесно кажучи, вибрати найкращі було вельми непросто... Але я чесно постарався не переписувати половину зібрання творів Руданського в статтю. Тримайте ще кілька прикладів споконвічно українського жанру.

«Де бував-пробував?
Розкажи, Іване!»
«Та вже де не бував,
Всюди бував, пане!
Був не раз у Криму,
Бував і в Полтаві,
Ходив раз у Москву,
Бував і в Варшаві».
«А почім у Москві
Дурні продаються?»
«Та навгад не скажу,
Які попадуться:
Як мужик - так мужик,
його й не питають,
А пани - все пани,
З ціни не спадають!»

***

Сидить москаль коло лави,
Порох насипає.
Аж підходить стара баба.
«А що то?» — питає.
«А что ж? Икра салдацкая,
Став москаль брехати. —
Вить с энтаво у нас, бабка,
Выходют салдаты!..»
«Почекай же, бісів сину, —
Стара собі каже, —
В мене живо ікра ваша
У печі поляже!»
І йно лихе москалину
З хати одвинуло,
Баба порох та до печі —
Печі як не було!..
«Чи ж не диво з москалями, —
Баба промовляє,—
І в ікрі ще москалина,
А що виробляє?!»
 

Звіснр, жанр продовжує жити й донині. Та й куди б він подівся, якщо його об'єкти постійно про себе нагадують... Чудовий приклад сучасної поезії про москалів - вірші Романа Самкова, поета з Рівного, який у 2016 році випустив цілу поетичну збірку, присвячену... ну ви зрозуміли, кому.

Вірш про несправедливість атмосферного тиску

На цій землі живе москаль
І, мов навмисне,
Лиш сто один кілопаскаль
На нього тисне.

Зараз поезія про москалів актуальна як ніколи. Можливо, ви знаєте приклади сучасних віршів на цю тему? А раптом й самі пишете щось подібне? 

Женя Орінго