Людству знадобилось чимало століть, аби зрозуміти, що об’єднаний світ — це, світ, що процвітає. Об’єднаний не в буквальному сенсі спробою перемістити державну межу на тисячу кілометрів вглиб іншої країни, а через відчуття спільної мети незалежно від відмінностей у расі, релігії, культурі, мові чи інших факторах. Тільки так можна вистояти перед викликами майбутнього.

На жаль, для розуміння цієї начебто нескладної гіпотези потрібен певний рівень національної «дорослості». Адже країнам, як і людям, притаманні «помилки молодості», коли вчинками керують емоції ти миттєві бажання, а не зваженість і холодний розум, а замість єдиного «ми» лунає хор з мільйонів «я».

Історія в ролі чи то суворого вчителя, чи то гарячкуватого диригента неодноразово згуртовувала голоси українців в єдиний спів. І чим складнішим було випробування, тим краще їй це вдавалось. Для країни, на території якої в мирі й злагоді мешкало кілька етносів, таке єднання і прагнення спільної мети зрештою стало однією з національних відмінностей, здолати яку не змогла жодна з країн сусідок, то тут, то там занурюючи хижі пазури в наші землі. Дослідники й досі вагаються з висновками, як з барвистого розмаїття спільнот утворилась наша яскрава нація. Ми як цеглинки з різних родовищ глини, обпечені в одній печі та міцно з’єднані розчином, тримаємось одне за одного, щоб додати міцності всій споруді.

Так, наше «ми» загартовувалось складними випробуваннями і через це шлях, який інші країни долають поступово, ми засвоюємо за пришвидшеним курсом. Але це дозволяє цілим поколінням українців утримувати в полі зору той обрій майбутнього, до якого прагнули наші пращури. Обрій, який виділяє наш дім з-поміж інших у світі, сіючи в серці щемку любов до рідної землі, обрій, який береже нашу правду від нав’язаних суджень.

І мені вважається дуже знаковим то факт, що це окреслене, вагоме, майже відчутне на дотик «ми» повсякчас присутнє в нашій культурі та мистецтві. Пригадайте-но відоме полотно Іллі Рєпіна — на ньому не гетьман складає листа турецькому султану, а затяте козацьке братство. Ті, що знають справжню ціну слова й силу товариства.

​І каблучка «Разом ми — сила!» — це той дзвінкий срібний голос сучасності, що доєднується до хору поколінь з простим нагадуванням: час гуртувати свої думки й дії на шляху до загальної мети. Нам це вдавалось раніше, вдасться і цього разу.

Наталія Орінго