Життя – найвимогливіший вчитель. Рідко випадає час підготуватись перед важливим іспитом, тому і шпаргалки писати марно — все одно не вгадаєш, з якої теми будуть питати. А шанс перездати на кращий бал спливає разом із часом, витраченим на проходження чергового життєвого уроку.

Один з іспитів, що пройшов кожний українець на початку повномасштабного вторгнення росії на землі нашої Батьківщини, — перерахунок власних цінностей. Спочатку здавалось, що найголовніше – те, що радять завжди мати при собі в тривожній валізці: документи, ліки, питна вода, зарядні пристрої, ліхтарики, теплий одяг, легкий та поживний перекус.
Та цей набір «виживальника» мав обмежену дію — з ним можна було перетнути кордон або витримати пару днів трохи далі від цивілізації, та душевного спокою аж ніяк не більшало. Люди сумували за речами, що мали сумнівний утилітарний зиск, але являли собою уособлення найцінніших речей: спогадів, емоцій, почуттів. Улюблене горнятко для кави, зачитані книжки, родинні вечері, гомінливі офіси, колекції привезених з мандрівок сувенірів, квитки на фільм з першого побачення, архіви фотокарток тощо. В кожного з нас існує багаж, що неможливо виміряти за звичною системою мір та стандартів. Часто він майже нічого не важить, але в екстрених випадках виявляється непід'ємною ношею. Той емоційний скарб, що було легко упорядкувати на поличках пам'яті в мирному житті, під час війни розсипався на очах, просочуючись піщинками крізь пальці. Бо неможливо розсувати по кишеньках рюкзака те, що відгукується в серці й в цьому матеріальному світі має тисячі облич різноманітних дрібниць.

Темі нашої пам’яті присвятила свою роботу фіналістка ювілейного сезону Срібної Мрії Наталія Богданівна primula:

«Цей ескіз з'явився після прочитаної в Сергія Жадана фрази: «І я знаю: найтяжче що у нас є, - це наша пам'ять. І найгірше, - що вона лише тяжчає з кожним роком», сформувався десь на перетині роздумів про те чи були оцифровані тепер уже знищені внаслідок бомбардувань архіви і міркувань про те, що варто помістити у тривожну валізку, бо тепер усім доводиться бути готовими до «а раптом». Але дуже хочеться, щоб дуже скоро ми знову змогли найперше наповнювати свою пам'ять радісними посмішками дітей, зустрічами з друзями, красивими пейзажами, сторінками добрих книжок і відтінками яскравих квітів, хоч в ній вже назавжди залишиться окрема комірка для того що неможливо і не можна забувати».

Подивімось, що нам вдалось вмістити в срібний носій для найдорожчого? Враховуючи, що ескіз був обраний долею, а не за результатами голосування, познайомитись із очікуваною прикрасою ще цікавіше! Над моделлю підвіса «Memory»  працював наш досвідчений майстер Сергій Дорошенко. Нагадуємо, що з рук Сергія вийшли такі символічні прикраси, як «Образ дому», «Хворост» та надзмістовна колекція «Бумеранги», тож йому не вперше доводиться будувати мости між фантазією та реальністю. Здається, що і цього разу все вдалось!

На перший погляд, прикраса нічим не видає своїх зв’язків зі світом високих технологій. Можливо тому, що фокус уваги дістався великому кабошону. Мінімалістична рамка зі срібла обрамляє камінчик так ненав’язливо, як це робить багетна рамка для витвору художнього мистецтва. Лише придивившись, можна побачити стилізований USB-роз’єм. На зворотному боці невеличке очко, ніби прев’ю, що дозволяє швидко зорієнтуватись в терабайтах важливої інформації, та впізнавана піктограма флеш-носіїв. Також ми зберегли асоціацію із деревом, як символом «життя»:

«Зі сторони випуклої частини кабошона срібна оправа і вушко покриті візерунками, що нагадують візерунки деревини, адже за ними можна визначити умови зростання, «пам'ять» про які зберігається всередині кожного дерева, по друге папір для матеріальних носіїв нашої пам'яті (фотокартки, книги, документи) виготовляють із деревини. А іще оця розгалужена піктограма мені трохи нагадує дерево і символ «дерева життя». Виходить історія про пам'ять, яка дарує енергію. А воно ж так і є, врешті-решт. Такий собі місток між минулим і майбутнім».

Візерунок кори дерева може стати продовженням малюнку на камені, чи просто абстрактним фоном, але не суперечитиме з ним. Інша сторона підвісу наче деревина, оброблена невтомними руками: вона відшліфована досвідом та часом, але зберігає індивідуальність. Віконце на зворотній стороні мотивує накопичувати більше вражень, аби заповнити срібну флешку лише радістю та щастям: іноді щемливими, іноді безпечними, але завжди справжніми та щирими. Тож, як бачите, носити підвіс «Memory» можна по-різному, а внутрішній розмір вушка робить прикрасу однаково компанійською по відношенню до ланцюжків та шнурочків.

І ті, хто зараз стійко оберігає межі приватного світу від навислих хмар небезпеки, і ті з нас, хто ще не знає, коли опиниться вдома та зможе побачити залишені пам'ятки найдорожчих спогадів, тепер мають підвіс «Memory» — нагадування, що найцінніше завжди залишається з нами. В душі, серці, спогадах, і шлях до цього не загубиться у вирі подій, навпаки, він завжди вільний. Щоб повертатись до головних цінностей хоча б подумки, а ще щоб мати змогу продовжувати зрощувати власне дерево життя.

Наталія Орінго