На наступний тиждень хвилі перенесуть легкий човник непередбаченості та божевілля ("Щоденник самашедших українців", який ми ведемо з 12 лютого — за посиланням). Що ж поробиш, такий в цього човника шлях — нехай потроху прямує у березень. 

І на словах «такий шлях» я несподівано пригадала розкішний перстень «My Way», який створила у 2019 році. В мене тоді вперше виникла ідея лімітованої прикраси, тому для замовлення перстень був доступний тільки п’ять місяців, але можливо є сенс надати йому ще один шанс?

Хочу переказати вам історію створення.

Коли людина народжується, то вибору в неї не надто багато. Ми не обираємо батьків та їх генетичний код, будинок, рівень достатку, жорсткість виховання та сімейні традиції, перші слова, дитячий садочок, школу та першу вчительку... Не обираємо перші книги, перших кращих друзів та ворогів, ми не обираємо навіть перше кохання.
На нас впливають колискові пісні, улюблені мультфільми та наявність бабусі в селі, колір велосипеда та наплічника... Загалом, на формування особистості впливає багато серйозного та безліч дрібниць. З нами дуже довго відбувається лише те, що може статися виходячи з:

- географічного місця на планеті;

- щабля родини на соціальній драбині;

- привабливості зовнішності;

- дати народження та наявності срібної ложки в роті при народженні...

У деяких це "довго" може тягнутися до сивини. Знаходяться аргументи, притягуються факти і так легко пояснити самій собі, що "стояння в чотири роки в кутку вплинуло на рішучість та рівень довіри, тому працюю на нудній роботі та боюся щось зіпсувати" або щось на кшталт: "У першому класі мене в класі не любили, а однокласник Серьожа прив'язував косу до стільця, тому соромлюся нових знайомств і обираю коротку зачіску". Одні соромляться співати на людях, тому що мама прохала не завивати, інші не малюють через те, що тато викинув подарований на свято малюнок, а треті ніколи не бігають через їдкий коментар фізрука про те, що треба трясти швидше отим самим. Ой леле, та чи мало напхано в нас уривчастих спогадів про поразки? 

Найважливіше, що можна зробити, на мій погляд — колись таки прийняти кермо влади в свої руки і, не заперечуючи всього закладеного в базу, рушити далі самостійно. Нехай дорога до себе у пошуках істинного покликання і самореалізації складна й довга, нехай іноді хочеться перепочити та пожаліти себе, обрати легший шлях, але що може бути прекрасніше, ніж гідний життєвий шлях?

...For what is a man, what has he got

If not himself, then he has not

To say the words he truly feels

And not the words he would reveal

The record shows I took the blows

And did it my way...

Отака історія. А що буде далі — побачимо, шляхи долі несповідимі.  

А що ви прочитали у малюнку перстня «My Way»?

О.М.