Різноманітні пристосування для утримування одягу - ґудзики, гачки, блискавки - здаються такими простими і повсякденними, що в них складно запідозрити якусь історію. А проте, історія у них є, і ще яка цікава!
Щойно людство винайшло одяг, складніший за накинуту на плечі шкуру, одразу ж виникла проблема: як втримати його на тілі? Як зробити так, щоб, приміром, плащ не звалювався, не перекручувався і лежав красивими складками? Основних способів існувало два: шпильки і ґудзики. І ті, й інші були вигадані неймовірно давно і є, якщо можна так висловитися, двома паралельними гілками еволюції застібок.
Найстаріший спосіб застібання одягу - це шпильки. Вони з'явилися в глибоку давнину: ще стародавні шумери використовували шпильки з кістки та заліза для скріплення одягу. Трохи пізніше шпильки поширилися по всьому цивілізованому світу, від Риму і Північної Африки до Британії та Скандинавії. Найпростіший і найпопулярніший варіант виглядав як звичайний прямий штифт з металу або кістки. Не найзручніший спосіб, прямо скажемо. Неважко здогадатися, що звичайна пряма шпилька ризикує з одягу випасти, особливо якщо активно рухатися. Тому за деякий час (за археологічними мірками, звісно, всього-то якихось кілька сотень років) людство винаходить фібулу.
Вестготські фібули, VI століття
Фібула - це фактично попередник англійської шпильки, тільки давніша і красивіша. Важко сказати, де вперше додумалися до конструкції, в якій шпилька не просто встромляється в тканину, а ще й фіксується. Схоже, що фібули були винайдені незалежно в кількох культурах. Ця чудова річ давала змогу одночасно вирішити одразу кілька завдань. По-перше, утримування одягу - нова конструкція була незрівнянно надійнішою. По-друге, вихваляння: корпус фібули (по-науковому "тіло") надає значно більше простору для всіляких прикрас, ніж шпилькова голівка. По-третє, розрізнення статусу і соціального становища: наприклад, у римських легіонерів фібули часто відігравали роль шевронів - на них наносили знаки розрізнення.
Фібули були популярні багато століть - до настання в Європі Високого Середньовіччя, коли в них з'явився серйозний конкурент. І цим серйозним конкурентом був ґудзик!
Середньовічні іспанські ґудзики
Еволюція ґудзиків відбувалася паралельно зі шпильками. Перші ґудзики були виявлені на території Індії, і їхній вік становив приблизно 5000 років. Вони являли собою вигнуті раковини з просвердленими дірочками і, ймовірно, не утримували одяг, а просто прикрашали його. Ґудзики знаходили і в інших місцях у інших культур - у єгиптян, кельтів, навіть у трипільців, але всі вони використовували їх як прикраси або амулети. А ось застосовувати ґудзики як застібки на постійній основі почали вже згадувані римські легіонери. Щоправда, на ґудзики вони застібали тільки похідні сумки, пришивати щось подібне до одягу довгий час вважалося несмаком і "варварською" модою.
У Середні віки фібули та ґудзики вступили у змагання - і ґудзики перемогли! Вони виявилися зручними застібками, а разом з тим ще й чудовими, виразними прикрасами. Самі судіть: хоч би якою великою і вишукано прикрашеною була фібула, вона все-таки одна. А ґудзиків на одяг можна нашити десятки! Аристократи пізнього Середньовіччя і раннього Нового Часу саме так і чинили, прикрашаючи себе численними ґудзиками зі срібла, золота, емалі та каміння. Більшість із них нічого не скріплювали і не застібали: єдиним їхнім завданням було демонструвати статус власника. На портреті короля Генріха VIII Тюдора можна побачити розкішні золоті ґудзики з темним камінням... заради справедливості, на тлі інших прикрас вони злегка губляться. Однак можна побачити, що король знався на високій тюдорівській моді!
Можна подумати, що фібули і шпильки остаточно пішли в минуле. Але це не так: вони просто перетворилися на прикраси, яким зовсім не обов'язково приносити користь і щось скріплювати. Зараз брошки - прямі нащадки фібул - користуються популярністю саме за свою красу. Ґудзики ж перетворилися на звичайний предмет побуту... можливо, не зовсім справедливо. Тільки уявіть собі срібні ґудзики в каталозі Орінго 
Закінчити свою історію про застібки хотілося б щирим здивуванням - вражає, як навіть із найповсякденніших і нудних речей люди можуть зробити щось прекрасне.
Женя Орінго
