Ви знали, що в нашій країні є місце, де були знайдені найдавніші ямні будинки епохи пізнього палеоліту? Більш ніж чотирнадцять тисяч років тому на українських землях люди вже вміли захистити себе від недружнього середовища та зігрітися взимку. 

Межиріцька зимова стоянка мисливців — місце повністю унікальне: в землі викопувалося заглиблення, а з кісток та шкір мамонтів робилося укриття зі склепінням. В одному такому прихистку площею декілька десятків квадратних метрів жили три-чотири родини, а поруч з поселенням зберігалася здобич. На одній з кісток мамонта навіть мапа поселення була зображена і це найстаріша з мап, знайдених на території України. Зими тоді були не ті, що зараз… І хтось розумний з групи мандрівних мисливців одного разу здогадався як їм усім дотерпіти до тепла. 

Хатинка, будинок, прихисток викликає в нашій уяві образ надійного, безпечного місця, яке забезпечує від погодних змін навколишнього середовища, від диких звірів та лихих непроханих гостей. Протягом тисячоліть у ​​всіх культурах люди вчилися створювати захист для себе та близьких їм людей, еволюція йшла пліч-о-пліч з розвитком мистецтва будування. 

Вибачте, друзі, та мені здається, що людство десь трохи заблукало, коли країни почали змагатися не у створенні зручних міст та селищ для громад, а у будівництві найбільших палаців та найвеличніших храмів. Тисячі років мільйони звичайних людей щодня важко працювали для задоволення бажань особливих людей, важливих та заможних. Вони створювали величні споруди, непідвладні плину часу. І ці споруди пережили своїх творців і замовників, а от будиночки, до яких поверталися будівники, щоб провести ніч, майже усі не лишили спогадів та перетворилися на атоми. 

Великі архітектурні проекти, так само як і амбітні імперії та грандіозні особистості, захоплюють уяву неземною красою, розмірами, величчю та мимоволі доводять звичайним людям їх справжнє незначуще місце у світовій історії.

Ні, не треба зносити палаци, собори чи пам’ятники (крім ідеологічно-імперських) — це була б суцільна зневага до минулого і до праці мільйонів людей. Вважаю, що обов’язково треба оберігати й захищати спадок минулих поколінь, вчасно реставрувати та довго використовувати на користь суспільства, але дуже б хотілося щоб біля кожної величної споруди був детальний опис зі згадкою про майстрів-будівельників, вартістю та складністю будівництва. І звісно — з сучасною оцінкою минулих подій від кваліфікованого історика.

Не знаю, як у вашому місті, а ось в Харкові чомусь весь час будували нові розкішні храми, ТРЦ, парки та майже не ремонтували лікарні і школи. А ще, маючи припадочну імперію під боком, не робили лінії оборони, не створювали підземні заводи та бомбосховища для цивільних.  Тобто не робили усе те, що дуже потрібно звичайним людям, але ж його не видно за п’ять кілометрів… 

Моя велика мрія: щоб кожен будинок, хатинка, котедж, квартира теж стали великою цінністю, щоб кожній людині було вдома затишно і зручно, щоб хотілося після роботи повертатися додому і головне — щоб було куди повертатися.

Мрію про новий культ особистостей, щоб світ почав обертатися навколо кожного, і щоб жодна падлюка не мала права розв’язати війну та знищувати родинні гнізда. 

Маленькі хатинки для створення справжньої цивілізації не менш важливі, аніж розкішні палаци та грандіозні храми.

О.М.