Джентльменська угода — не просто крилатий вислів. Такий термін дійсно існує в полі економічних і навіть міжнародних відносин й описує договір, укладений в усній формі. Нехай вас не лякає буквальна прозорість gentlemen's agreement, бо відсутність папірця не позбавляє учасників угоди ані прав, ані обов’язків.
Принаймні таким є стан справ в теорії. Про те, як це реалізовано на практиці, красномовно розкажуть історичні приклади джентльменських угод. Один з канонічних випадків укладання усної угоди, як не дивно, відбувся не в Англії чи в Америці, а на протилежному кінці світу — в Японії. Досі не розумію, чому японці апелювали до сили слова істинного джентльмена, а не до чеснот і твердих принципів самураїв. Можливо ще тоді прокладали собі маршрути для маневрування. А може міркували, що тип ділових взаємовідносин, що так активно просувався в американській промисловості 20 століття, приживеться і в Японії.
Якщо ви колись грали в Gran Turismo, то, обираючи японські машини для проходження певної траси, гадаю, дивувались обмеженій потужності двигунів. В той час як європейські аналоги показували виняткові 300+ кінських сил, японські машинки ледь дотягували до 280. Ба більше, дивували дружнім дотриманням межі у 276 к.с. Вся справа в негласній угоді, якої впродовж 15 років дотримувались японські автомобільні холдинги, обмежуючи потужність авто, вироблених для внутрішнього ринку. Toyota, Honda, Nissan, Mazda та Mitsubishi, всі як один виготовляли високотехнологічні авто, до даху нашпиговані останніми розробками, але під їхніми капотами розмірено гуділи ті самі 276 конячок. Вважається, що ця угода була укладена 1988 року вслід за загальнонаціональною забороною на автомобілі, швидкість яких була більшою за 180 км/г. В такий спосіб держава намагалась зменшити кількість нещасних випадків на дорогах, які в 70-ті досягли жахаючої рекордної позначки. Та більшість ентузіастів, які досліджували цей випадок, схиляються до іншої причини. На їхню думку, обмеження потужності було введено просто для того, щоб уникнути конкурентних перегонів, які зрештою негативно вплинули б як на автовиробників, так і на споживачів.
Зазвичай різноманітні обмеження не стимулюють виробництво, а навпаки, приводять до спаду. Проте японці на якийсь час дійсно змогли створити економічне диво. Замість того, щоб гнатися за примарними кінськими силами в країні, де їхніми перевагами все одно неможливо скористатись, вони направили величезні ресурси на дослідження та розробки інновацій, які покращили ефективності двигуна, аеродинаміку та керованість авто. Тож не дивно, що в колі автолюбителів особливо цінуються спортивні кари з японською пропискою 1990-х років. Це були революційні авто, створені геніями інженерії за часів золотої ери японського автопрому: Nissan Skyline GT-R, Toyota Supra, Honda NSX, Mitsubishi 3000 GT та Mazda RX-7.
Та як тільки змінились передумови японської джентльменської угоди, зникла і вона. Досягнення в технологіях безпеки, покращення дорожньої інфраструктури, споживчий попит на потужніші автомобілі та серйозна конкуренція з боку європейського автопрому — все це призвело до кінця негласного обмеження. Офіційним символом «свободи» стала Honda Legend четвертого покоління. Після 16 літнього перебування на ринку у 2004 році автівку вперше оснастили 3,5-літровим двигун V6 Legend з заявленою потужністю 296 к.с. Але на справді заборонену межу до цього перетнула більшість японських спорткарів з 90-х. Просто виробники замовчували реальну потужність в технічній документації.
Тож, як бачите, сліпо довіряти слову не слід, навіть якщо це слово джентльмена. Іноді дотриматись його неможливо навіть попри величезні старання з боку учасників угоди. Проти можуть бути елементарні закони фізики, плин часу і здоровий глузд.
Мчала на дозволеній швидкості Наталія Орінго
