Мала форма - справа непроста. Недарма афоризм вважається мистецтвом. Лаконічна, ємна фраза робить неможливе - ловить і фіксує думку, річ швидку й ефемерну. Сьогодні ми поговоримо про людину, яка прославилася як справжній майстер і законодавець малої форми. Про Станіслава Єжи Леца.

Можливо, це ім'я вам навіть знайоме. Єжи Лец - автор безлічі афоризмів. У цій формі він досяг неймовірної майстерності. Хоча взагалі-то мріяв бути поетом. Писав прекрасні вірші, публікував поетичні збірки. Але слава - штука непередбачувана, і зараз ми знаємо Єжи Леца не за його віршами, а за збіркою начерків із його записника. По суті, за чернетками. Що ж, буває й таке. Але про все по порядку.

Станіслав Єжи Лец народився 1909 року, та не де-небудь, а в Лемберзі (майбутньому Львові). Наш із вами співвітчизник, можна сказати. Батько його був особистістю незвичайною і звався барон Бенон де Туш-Летц. Так-так, барон і єврей одночасно. Для Австро-Угорщини справжній нонсенс! Матір звали Аделя Сафрін, наполовину полька, наполовину єврейка. Вона дуже багато зробила для виховання й освіти юного Станіслава, тож культура була в нього в крові, можна сказати.

Зрозуміло, ніхто не планував, що він стане літератором. Навіть сам Станіслав. Він мав стати юристом, і навіть освіту здобув відповідну. Однак 1928 року щось пішло не так. Молодий Лец опублікував у журналі свій перший вірш - і з цього все й почалося. 

"Я хотів сказати світові одне слово. Оскільки не зумів - став письменником".

А далі все, як годиться: за першим віршем пішов другий, і так далі, потім співпраця з журналом, а потім і власний журнал. А ще трохи пізніше - власний літературний театр, "Театр пересмішників". Авторами і постановниками були Лец і його друзі, акторами - студенти. Репертуар, звісно ж, найбільш неблагонадійний. Театр постійно намагалися закрити, але, за словами Леца, вісім вистав він все-таки дав. Хоча польська влада постійно шукала приводи з театром покінчити. Так, наприклад, в один прекрасний момент їм заборонили користуватися театральною сценою. Тоді Лец і його друзі сцену просто розібрали, залишили тільки подіум, на якому і продовжили виступати. Щоправда, на жаль, все одно врешті-решт довелося закритися...

"Мистецтво? Помісь бомби з годинниковим механізмом і музичної шкатулки".

А потім прийшла війна. Знову-таки, дамо слово Лецу. "Пору окупації я прожив у всіх тих формах, які допускав той час. 1939-1941 рр. я провів у Львові, 1941-1943 рр.. - у концтаборі під Тернополем. У 1943 році, в липні, з місця розстрілу, що мав відбутися, я втік до Варшави, де працював у конспірації редактором військових газет Гвардії Людової та Армії Людової на лівому і правому берегах Вісли. Потім пішов до партизанів, які воювали в Люблінському воєводстві, після чого воював у лавах регулярної армії". 

Існує прекрасна історія, правдивість якої не перевірена, проте сам Лец стверджує, що вона була. Лец намагався втекти з концтабору, але, на жаль, невдало. Його спіймали і засудили до розстрілу. Солдат, який мав виконати вирок, вирішив над Лецем познущатися. Він дав йому в руки лопату і велів копати собі могилу. Але не тут-то було, Лец вдарив солдата лопатою, переодягнувся в його форму і втік вдруге. І цього разу успішно.

Чи правда це? Загалом, неважливо. Надто вже історія гарна і для Леца характерна. Сам він писав про це приблизно так: "Романтик би в цій ситуації загинув. А я сатирик. Я вбив його лопатою".

Щоправда, перед війною сталося дещо. Як відомо, до німців Польщу окупував радянський союз. І в цей час сталося дещо, про що говорити не люблять. Навіть Лец потім не любив. Він подивився на радянську владу... і вирішив, що вона йому подобається. Невідомо, з яких причин. Як би там не було, кілька років від співпрацював із радянськими журналами і навіть вступив до спілки радянських письменників України. Треба сказати, що вірші, які були написані Лецем у цей період, навіть він сам вважав найслабшими і невдалими. Тоталітаризм ні на кого не впливає добре, як бачите. А вже на поетів особливо.

"Дурості кожної епохи для наступних поколінь так само цінні, як і її досягнення".

Після війни Лец мав змогу порівняти концтабір і радянську владу, і зробити певні висновки. Повернувся він переконаним антифашистом і антикомуністом. Зрозуміло, це позначилося на його творчості - вона стала більш безкомпромісною і кусачо-сатиричною. Саме в цей період з'являються перші "Непричесані думки", невеликі ємні афоризми, замітки в записнику, які особливо ні на що не претендували. Сам Лец говорив, що своїм "Думкам" він завдячує міським кафе, в яких його зазвичай і відвідувало натхнення. Зрозуміло, він не полишив ані віршів, ані есеїв, і навіть продовжував видаватися певний час - аж доки радянська влада не заборонила йому друкуватися та не оголосила персоною нон-грата. Але найбільшу популярність йому принесли саме афоризми. 

"З провінції прийшла пропозиція писати для них за менший гонорар "Думки" подешевше".

Ілюстрація з польського видання

"Непричесані думки" - дуже цікавий твір. Це і збірка афоризмів, і філософське есе, і навіть трохи автобіографія. Ну і ще це чернетка. Спочатку Лец задумував "Думки" як заділи на вірші, але потім вирішив, що вони цілком самодостатні. Дивно думати, якої сили був талант у того, чия невибаглива чернетка примудрилася стати окремою книгою... За роки його творчості "Думок" накопичилося стільки, що вистачило на двотомник! Що старшим ставав Лец, то більше він цінував саме малі форми й афористичні висловлювання. Через деякий час афоризм став для нього основною робочою формою.

"З геніальної думки можна прибрати всі слова".

Афоризми Леца стали настільки популярними, що їх навіть почали копіювати і підробляти під Леца. Не найкращий прояв слави, проте вельми красномовний. Для більш сумлінних авторів Лец став зразком і джерелом натхнення. І визнаним класиком жанру. Хоча взагалі-то він хотів стати поетом... Ну що ж, і так теж буває.

"Боже, що я несу? Вінець слави!"

А ви знайомі з творчістю Леца? Можливо, й улюблені "Думки" у вас є?

Женя Орінго